Юридичний вісник

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РОЗУМІННЯ ДЕФІНІЦІЙ ТА ВИЗНАЧЕНЬ В ТЕОРІЇ РИЗИКІВ (АНАЛІЗ ТА УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ) : МІЖДИСЦИПЛІНАРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

М. Василенко — 2022-08-08

У роботі приведені результати дослідження на встановлення корегування та відповідності дефініцій з інформаційних ризиків з міжнародними стандартами, а також надано формулювання, визначено та проведено змістово-правову уніфікацію щодо ризиків в цілому та в питаннях їх аналізу та управління. Дефініції відіграють досить суттєву роль в законодавства, а в системі інформаційного права вони мають широке міжнародне використання і закріплені в міжнародних стандартах. В інформаційних ризиках існують суттєві невизначеності. В першу чергу це стосується аналізу та управлінню ризиками. Проаналізовано відомі міжнародні стандарти щодо ризиків, сформульовано дефініції та надано визначення, а саме дефініції таких понять як сам ризик, загроза, вразливість, ризик інформаційної безпеки, залишковий ризик, ідентифікація ризику, аналіз та система управління ризиками, а також все, що пов’язане з їх характеристиками (оцінювання, зменшення, обробка, прийняття, передача тощо), Встановлено критерії ризику і такі показники (властивості) як конфіденційність, цілісність, автентичність, підзвітність, невідмовність та надійність. Подію інформаційної безпеки визначено як ідентифікований стан системи, сервісу або мережі, що свідчить про можливе порушення політики безпеки або відсутність механізмів захисту, або як невідому ситуацію, що може мати відношення до безпеки, а інцидент інформаційної безпеки визначають як одну або серію небажаних (несподіваних) подій інформаційної безпеки, які мають значну ймовірність порушення бізнес-операцій або становлять загрозу для інформаційної безпеки потенційна причина інциденту, який може завдати шкоди системі або організації. В цьому розумінні система управління інформаційною безпекою представляє собою частину загальної системи управління, що ґрунтується на оцінці бізнес ризиків і призначена для створення, впровадження, експлуатації, моніторингу, аналізу, супроводу та вдосконалення інформаційної безпеки. У всіх випадках детінізації надано посилання на чинні міжнародні стандарти щодо ризиків. Зазначено, що сутність будь-якого підходу до управління ризиками полягає в аналізі факторів ризику та прийнятті адекватних рішень з обробки ризиків. Чинники ризику завжди пов'язані з основними параметрами, якими оперують в оцінці ризиків і які були визначені та викладені в статті, що пропонується.

МЕТАМОДЕРНІСТСЬКЕ ПРАВОРОЗУМІННЯ ЯК РЕФЛЕКСІЯ КОЛИВАНЬ ПІЗНАННЯ СУЧАСНОГО ПРАВА

О. Пасечник — 2022-08-08

Теоретико-пізнавальна ситуація у сучасному світі характеризується формуванням некласичних типів праворозуміння та їх синтезом, що дає поштовх до формування нових наукових поглядів осмислення правової реальності. Одним із новаційних трендів сучасної культури, філософії та, що для нас є особливо важливим, юриспруденції є метамодерн, як окрема система конкретних соціокультурних норм, поглядів і практик. Метамодерн не є чимось таким, що виникало у «відриві» від перебігу історичних процесів, його витоки йдуть з модерну та постмодерну. Але метамодерн не є розвитком зазначених концепцій. Це новий, інший шлях пізнання, розуміння та сприйняття реальності. Парадигма метамодерну забезпечує методологічну можливість відходу від лінійного способу сприйняття правової реальності. Інтегративне праворозуміння характерне для посткласичної правової думки. Саме інтегративне розуміння права та використання методологічного інструментарію інтегративної юриспруденції є однією з характерних рис метамодерністського праворозуміння, у межах якого, осмислення права, є невідривним від проблем його букви, духу, втілення у життя та сприйняття особою. Поряд із традиційними ознаками праворозуміння, такими як: категоріально-пізнавальний характер; загальноправовий характер; науково-теоретичний характер; інтегральний характер, який виражається в поєднанні діяльнісних (діахронних) і результативних (синхронних) елементів пізнання права; метамодерністьське праворозуміння має свої особливі ознаки: інтегративна осциляція; емоціно-афективне сприйняття; інтерсуб’єктивний людиноцентризм. Метамодерністьське праворозуміння не можна зводити лише до визначення поняття «право», це глибинний процес відтворення змістовного і формального, емоціно-афективного і інтелектуального. Фактично, всієї палітри (розуміння, уявлення, погляди, міркування, дії, відношення) зв’язків людини і права та регулювання відносин у соціумі.

ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ ТА СПЕЦІАЛЬНОПРАВОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОДЕЛІ ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСУДДЯ

В. Філатов — 2022-08-08

У статті досліджені окремі загальнонаукові та спеціальноправові методи, які можуть бути використані в процесі аналізу моделі перехідного правосуддя. Автор звертає увагу на відсутності чіткого розуміння методологічних засад дослідження моделі перехідного правосуддя, що значно гальмує процес розвитку відповідних теоретичних положень та практики застосування напрямків і принципів на перехідному етапі розвитку нашої держави. З огляду на це, в рамках цієї статті автор провів комплексний аналіз загальнонаукових та спеціальноправових методів дослідження моделі перехідного правосуддя. Визначено, що методи дослідження моделі перехідного правосуддя слід розглядати як систему засобів та способів розкриття природи і сутності, закономірностей становлення і розвитку, філософських і нормативно-правових витоків концепції перехідного (транзитарного) правосуддя, а також передумов її застосування в окремих державах. Систематизовано наступні загальнонаукові методи дослідження моделі перехідного правосуддя: історичний метод, лінгвістичний метод, системно-функціональний метод, метод аналізу та синтезу, методи індукції та дедукції, синергетичний метод, діалектичний метод, метод прогнозування і моделювання. До числа спеціальноправових методів дослідження моделі перехідного правосуддя зараховано: формально-юридичний метод, метод еволюційної епістемології, аксіоматичний метод. Автором встановлено, що загальнонаукові методи в структурі методології дослідження перехідного правосуддя матимуть важливе значення, оскільки вони є фундаментом дослідження, і дозволяють розкрити природу цієї моделі, схарактеризувати її соціально-правову роль, а також вивчити історичні етапи формування. Доведено, що спеціальноправові методи наукового пізнання дають змогу проаналізувати нормативно-правовий матеріал, на якому базується модель перехідного правосуддя, а також розглянути організаційні та методологічні особливості напрямків і принципів перехідного правосуддя.

ЮРИДИЧНІ ФАКТИ І ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ СТРОКИ

П. Гуйван — 2022-08-09

Робота присвячена науковому дослідженню актуального питання про сутнісні ознаки такого юридичного поняття як юридичний факт. Встановлено, що дане визначення охоплює зовнішні по відношенню до суб’єктивного права особи обставини, які впливають (надають поштовх) розвиткові правовідношення і разом з тим встановленню правового статусу його учасників. Піддано критиці досі популярну в цивілістиці концепцію середини минулого століття, за якою цивільні строки є складовою частиною юридичних фактів. Детально висвічуються суперечності та неузгодженості цієї тези, передусім пов’язані з віднесенням строків до об’єктивних чинників, котрі настають та спливають без впливу людини. Насправді, то не так. У матеріальних відносинах ключове значення має не сам час як явище, а вичленений з його загального перебігу певний фрагмент – строк, що має визначений законом чи контрагентами початковий та кінцевий терміни. Інакше кажучи, права та обов’язки у цивільних відносинах, як правило, встановлюються самими їх носіями, відтак і строки здійснення прав та виконання обов’язків мають вольове походження. І строки визначають темпоральні координати усіх явищ у просторі, у тому числі суб’єктивних прав носіїв і, звичайно ж, юридичних фактів. Але те, що юридичні факти мають певну часову протяжність у просторі, далебі не означає, що сам строк як формалізація абстрактного перебігу часу у вигляді способу розташування матерії за допомогою пізнання, є юридичним фактом. У статті аргументовано підтримується позиція Луця В. В., за якою строки не можна пов’язувати лише з юридичними фактами, як і визнавати ними навіть в якості вольових правових обставин. Виступаючи часовою формою, в якій протікають події і вчиняються дії (бездіяльність), строки породжують юридичні наслідки лише у зв’язку з діями та подіями. Тобто, не спливання певного проміжку часу породжує юридичні наслідки, а поведінка управленої особи в цей період. А характер, межі та тривалість такої поведінки якраз і охоплюється поняттям матеріального змісту права. Сам по собі строк без взаємозв’язку з іншими факторами зовнішнього по відношенню до правовідношення впливу не може породжувати визначати зміст конкретних прав та обов’язків. Тож, можемо дійти висновку, що часові фактори не мають визначального впливу на виникнення, зміну чи припинення матеріальних суб’єктивних прав та обов’язків.

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ПРАВ СПОРТСМЕНІВ В СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

О. Сафончик — 2022-08-09

Дана стаття присвячена питанням цивільно-правового регулювання майнових прав спортсменів в сфері фізичної культури та спорту. В статті зазначено, що визначення природи майнових прав піддається постійній дискусії, як науковому колі, так і на законодавчому рівні. Щодо суб’єкта спортивної діяльності, то ним визнається «фізична або юридична особа». Фізичною особою у спортивній діяльності – є безпосередньо спортсмен. В статті відзначено, що спорт величезна індустрія, яка так чи інакше пов’язана із законами, за якими здійснюється бізнесу, а тому саме майно та майнові праві відіграють визначальну роль у формуванні подальшого вдосконалення механізму їх захисту. Відносно правочинів з продажу майнових прав, що пов’язані із здійсненням спортивних заходів, значно підвищує їх вартість, що має тенденцію до зростання. Матеріальне забезпечення спортивної сфери напряму залежить від якості забезпечення захисту таких прав. Майнові права у доктрині приватного права будь-якої країни, напроти, наповнені матеріальним, економічним змістом. Майнові права учасників будьяких правовідносин завжди пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, певною сукупністю матеріальних цінностей, які знаходяться у власності особи. В статті акцентовано увагу на тому, що серед усіх майнових прав не останню роль відіграють права інтелектуальної власності. Поняття майнових прав є класичним поняттям теорії приватного права та характеризує права, що виникають з приводу матеріальних благ у цивільному обороті, вони наповнені економічним змістом та пов’язані з певною сукупністю матеріальних цінностей, які знаходяться у власності особи. Майнові права наповнені матеріальним, економічним змістом. Спортсмени як фізичні особи виступають носіями майнові права. Однак прямого визначення майновим правам у ЦК України не надається. Тому видається доцільним комплексне визначення майнових прав саме спортсменів як учасників будь-яких правовідносин.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

О. Бугера — 2022-08-09

У статті комплексно досліджено стан та перспективи розвитку цифровізації кримінологічних досліджень для запобігання злочинності та сформовано рекомендації щодо удосконалення законодавства з цього питання.
Встановлено, що використання цифрових технологій при проведенні кримінологічних досліджень є одним з перспективних напрямів розвитку сучасної кримінологічної науки для забезпечення вирішення найбільш нагальних проблем у сфері протидії та запобіганні злочинності. Наголошено на необхідності проведення відповідних фундаментальних та прикладних кримінологічних досліджень за напрямами: підвищення рівня ефективності запобігання злочинності в умовах цифровізації; формування та використання баз даних кримінологічної інформації, її аналізу на основі цифрових технологій для прогнозування злочинності; забезпечення прав громадян в цифровому суспільстві та шляхи залучення громадськості до запобігання злочинності в сучасних умовах розвитку мережі Інтернет та ін. Доведено доцільність розвитку цього напряму з точки зору протидії та запобігання кіберзлочинності, оскільки загрози від використання цифрових технологій зі злочинною метою можуть в майбутньому суттєво посилюватись. З’ясовано, що кримінологічна наука для вирішення складних завдань сьогодення щодо запобігання злочинності потребує відповідного рівня фахівців, що володіють цифровими технологіями. Також необхідним є розроблення та законодавче закріплення. Стратегії цифровізації системи запобігання злочинності, метою якої повинно бути забезпечення ефективної реалізації державної політики в частині здійснення комплексу заходів спрямованих на використання цифрових технологій для запобігання злочинності на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Стратегія повинна забезпечити вирішення таких основних завдань, як: створення організаційно-правових умов щодо запобігання злочинності з використанням цифрових технологій на основі кращих зразків практичного зарубіжного досвіду та технологічне переоснащення правоохоронних органів відповідно до сучасного рівня розвитку процесів цифровізації та ін.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ: ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Л. Палюх — 2022-08-09

У статті розглянуто проблемні питання установлення кримінальної відповідальності за правопорушення, що посягають на встановлений порядок виконання судових рішень. На основі аналізу чинного Кримінального кодексу України, проєкту Кримінального кодексу України, положень доктрини кримінального права, сформульовано позиції щодо систематизації в проєкті Кримінального кодексу України норм про відповідальність за посягання на встановлений порядок виконання судових рішень. Зважаючи на різну правову природу обмежувальних заходів (засобів), які можуть застосовуватися як у кримінальному судочинстві, так і в порядку цивільного судочинства, а, також, відповідно, і на різний ступінь суспільної небезпеки діянь, які виявляються у невиконанні цих заходів особою, якій вони призначені, запропоновано у цій статті диференціювати відповідальність за умисне невиконання таких заходів особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, залежно від їх правової природи, із встановленням більш суворої відповідальності за порушення (умисне невиконання) таких заходів, призначених особі у кримінальному провадженні. На основі аналізу розділу проєкту КК України про відповідальність за злочини та проступки проти порядку виконання судового рішення запропоновано доповнити цей розділ спеціальною нормою про відповідальність за невиконання угод у кримінальному провадженні (угоди про примирення, про визнання винуватості). Водночас з метою уникнення конкуренції із нормами про відповідальність за ухилення від відбування покарань, запропоновано передбачити у диспозиції цієї норми вказівку на умисне невиконання особою, засудженою
вироком суду на підставі угоди про примирення або про визнання винуватості, угоди в частині, що не стосується призначеного покарання.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ

В. Миколаєць — 2022-08-09

Стаття присвячена дослідженню особливостей адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо дитини на підставі аналізу норм внутрішнього та міжнародного законодавства, в тому числі новел законодавства у сфері запобігання та протидії домашнього насильства. В статті розглянуті поняття домашнього насильства, форми та прояви домашнього насильства щодо дитини; перелік осіб, на яких розповсюджує свою дію законодавство у сфері запобігання та протидії домашнього насильства; статистика звернень і заяв до правоохоронних органів за захистом від проявів домашнього насильства. Широко досліджені нормативні акти, які передбачають статус дитини, яка постраждала від домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства та її права, що гарантуються та захищаються державою під час протидії домашньому насильству; досліджені положення законодавства, що передбачають адміністративну відповідальність за випадки економічного, психологічного, фізичного насильства та можливість застосування цих норм у випадках сексуального насильства. За допомогою онлайнбази даних Єдиного реєстру судових рішень здійснено дослідження судової практики про притягнення кривдників до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо дитини та виявлено позитивні і негативні аспекти застосування останньої. Наголошено на важливості ідентифікації судом дітей, які стали свідками насильства, як постраждалих, навіть у разі відсутності такої ідентифікації з боку правоохоронних органів. У висновках обґрунтована необхідність у вирішенні ряду питань від яких буде залежати статистика випадків домашнього насильства, зокрема застосування існуючих спеціальних заходів, що сприятиме запобіганню повторного вчинення домашнього насильства та виправленню кривдника – питання ідентифікації дитини-очевидця домашнього насильства як потерпілого; питання обов’язкового призначення психологічної експертизи у справах, де дитина стала очевидцем домашнього насильства чи безпосередньо жертвою домашнього насильства та врахування її результатів; питання застосування санкцій за вчинення домашнього насильства у вигляді штрафу як одного з поширених видів адміністративних стягнень та його низьку ефективність, натомість важливість застосування альтернативних видів адміністративних стягнень та необхідності більш широкого використання спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, передбачених чинним законодавством, зокрема направлення особи для проходження програми для кривдників.

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ В УКРАЇНІ У 90-Х РР. ХХ СТ.

В. Іващенко — 2022-08-09

У статті, показано перші кроки української влади на шляху формування власної моделі законодавства у сфері охорони авторських та суміжних прав. Авторами розкрито загальний зміст законодавства, що діяло у 1991 1999 рр., проаналізовано етапи напрацювання та прийняття, його позитивні та негативні сторони. Продемонстровано основні напрями роботи влади у процесі напрацювання вітчизняної нормативно-правової бази. Дослідниками акцентовано увагу на положеннях закону «Про авторське право і суміжні права» вказано відмінності від попередніх моделей законодавства. Окремо приділена увага новелам у законодавстві, передусім особливостям охорони комп’ютерних програм, появі права слідування та ін. Наголошено на появі в законі положень щодо діяльності системи колективного управління авторськими та суміжними правами. Визначено, що формування законодавства у сфері авторського права умовно здійснювалося у декілька етапів, кожен з яких мав свої особливості. На першому етапі законодавцем було продовжено чинність радянського законодавства з метою недопущення законодавчого вакууму у правовому регулюванні авторського права. Такий крок був здійснений вимушено, виключно на період розробки галузевого закону. На другому етапі прийнято спеціальний закон «Про авторське право і суміжні права», який став основою системи охорони авторського права і суміжних прав і є чинним майже тридцять років. На третьому етапі відбулося прийняття низки нормативних актів, що побіжно торкаються різних питань регулювання авторського права та суміжних прав. Зокрема діяльності телебачення та радіомовлення, видавничої справи, кінематографії та архітектурної діяльності. У межах історико-правового дослідження виявлено системність у формуванні інституту авторського права та суміжних прав як невід’ємного елементу права інтелектуальної власності. У контексті характеристики становлення законодавства у сфері авторського права та суміжних прав, звернуто увагу на підзаконні нормативні акти, які заклали основи системи реєстрації авторського права та договорів у сфері авторського та суміжних прав в Україні.

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРИНЦИПІВ ЧИННОСТІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ПРОСТОРІ

В. Кедик — 2022-08-09

Розвиток соціально-економічних, політичних відносин у сучасній Україні, залучення держави до процесів всесвітньої глобалізації не могли не позначитися на засадах просторової дії та застосування кримінально-правових норм. В даний час характеризується бурхливим співробітництвом держав і міжнародних організацій у різних сферах суспільно-політичного та соціально-економічного життя дзеркально проявляється в міграційних процесах населення країн, що посилюються. Міграція людських потоків, що в цілому розглядається як позитивний момент у розвитку людського суспільства, певною мірою неминуче породжує і негативні наслідки. До них можна віднести скоєння злочинів на расовому, етнічному, національному, релігійному ґрунті, а також поява нових видів злочинів, таких як торгівля людьми, нелегальна еміграція та імміграція та ін. Зростає кількість кримінальних правопорушень, що порушують інтереси низки держав: незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин, корупційні злочини, незаконний видобуток морських запасів у виняткових економічних зонах держав, відмивання грошей та ін. Боротьба з цими злочинами викликала необхідність координації дій держав світу, вироблення прийнятних для них з погляду поваги до суверенітету та незалежності держави правил щодо застосування свого кримінального законодавства при скоєнні злочинів проти миру та безпеки людства, а також злочинів міжнародного характеру.
Є певні складнощі щодо злочинності і караності діяння, вирішенні питання про просторовому дії кримінального закону у зв'язку зі створенням і роботою міжнародних та міжнародних судів, і навіть зближенням і взаємодією різних національно-правових систем. Зазначені процеси та явища суттєво вплинули на законодавче закріплення правил просторової дії кримінально-правових норм у Кримінальному кодексі 2001 року. Було встановлено такі принципи дії кримінального закону у просторі, як універсальний принцип, після тривалої перерви знову отримав правове здійснення справжній принцип дії кримінально-правових норм. Новий зміст має принцип громадянства. Істотні доповнення внесені у поняття та сутність базового територіального принципу просторової дії кримінального закону.

ВИЗНАЧЕННЯ КОНСУЛОМ ОБСЯГУ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ТА ІНОЗЕМНИХ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ПРИ ВЧИНЕННІ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ПРАКТИКИ

Є. Фурса — 2022-08-09

У статті досліджено одне із Загальних правил вчинення нотаріальних дій консулом – перевірка цивільної дієздатності українських та іноземних фізичних та юридичних осіб як суб’єктів нотаріального провадження. З метою аналізу даного правила, яке, фактично, не регламентовано у Положенні про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України автором висловлена думка про можливість консула діяти в межах аналогії закону згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Але у Висновках висловлено застереження про те, що деякі правила перевірки нотаріусом дієздатності фізичних та юридичних осіб, зокрема ті, які передбачені у п. 2 Глави 4 Порядку на консула не можуть поширюватися. Тому із урахуванням того, що консул, на відміну від нотаріуса, вчиняє нотаріальні дії на території іноземної держави та із урахуванням інших аспектів, що суб’єктом звернення до нього може бути й іноземний громадянин, особа без громадянства та представник іноземної юридичної особи потребується розробка правила щодо перевірки консулом дієздатності українських та іноземних фізичних та юридичних осіб та його чітка регламентація у Положенні, але при цьому має враховуватись іноземне законодавство країни перебування консула чи законодавство третьої держави громадянином якої є заявник. Щодо перевірки консулом цивільної правоздатності та дієздатності іноземної юридичної особи та повноважень її представника автором висловлені досить важливі питання про необхідність розмежування понять „іноземна юридична особа” та „ іноземне підприємство”, оскільки вимоги, які пред’являються до цих юридичних осіб істотно впивають на діяльність консула з можливості вчинення їх представниками різних правочинів та необхідності надання ними відповідних документів консулу, перелік яких має бути передбачений Положенням та з урахуванням норм іноземного законодавств країни створення та реєстрації юридичної особи.

ЕКСПЕРТНІ ПОМИЛКИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

К. Латиш — 2022-08-09

Стаття присвячена аналізу експертних помилок, які можуть мати місце під час проведення окремих видів криміналістичних експертиз у сфері інформаційних технологій. Це питання є особливо важливим через те, що у подальшому допущені експертні помилки можуть призвести до виникнення слідчих та судових помилок при ухваленні обвинувального чи виправдувального вироків. Висновки експерта мають бути об’єктивними та достовірними. Розглянуто різні теоретичні підходи до класифікації експертних помилок, визначено їхні основні відмінності від завідомо неправдивого висновку шляхом виокремлення типових ознак, що відрізняють. Оскільки у межах цієї статті розглядаються експертні помилки, які можуть мати місце під час проведення криміналістичних експертиз у сфері інформаційних технологій, то, як продемонструвало дослідження, більшість помилок пов’язано з використанням застарілих методик, неправильним вибором методики дослідження, не виконання її вимог, не повнотою дослідження та використання системи подолання логічного захисту технічного носія, законність якого може бути піддана сумнівам. Проведено опитування слідчих та судових експертів, а також здійснено аналіз судових рішень з метою узагальнення видів експертних помилок, які виникають у практичній діяльності. За результатами цього опитування встановлено відсутність єдності у методичних підходах до проведення криміналістичних експертиз, що призводить до допущення експертних помилок. Тому рекомендується здійснювати узагальнення експертної практики призначення повторних експертиз з метою пошуку причин їхнього призначення та аналізу допущених
помилок. З урахуванням традиційної криміналістичної доктрини та тенденцій практики, вироблено та запропоновано криміналістичні рекомендації для запобігання виникненню експертних помилок при проведенні криміналістичних експертиз у сфері інформаційних технологій.

ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ ТА ПРАВОВА РЕФОРМА: ПРОЯВИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ І ВЗАЄМОВПЛИВУ

Ю. Кривицький — 2022-08-09

У статті узагальнено та розвинуто теоретико-методологічні знання про прояви взаємозв’язку і взаємовпливу правового виховання та правової реформи в межах розроблення теорії останньої. Здійснено загальнотеоретичну характеристику правового виховання шляхом визначення його ознак, цілей, завдань, функцій і системи. Встановлено, що правове виховання є складовою правової соціалізації особи та спрямоване на глибоке розуміння аспектів і рівнів цінності права, свідоме ставлення до прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, повагу до правового порядку, сумлінну реалізацію норм права. Проаналізовано роль правового виховання в сучасній практиці праводержавотворення в умовах суспільних трансформацій. Правовиховна діяльність здатна ініціювати перетворення у важливих сферах буття людини та суспільства. Успіх багатьох суспільних трансформацій значною мірою залежить від активної правомірної поведінки суб’єктів права, прищеплення їм правових цінностей, переконань, мотивів й установок, створення необхідних правових засад для вільного розвитку громадянського суспільства, правової та професійної підготовки суб’єктів владних повноважень. Розкрито співвідношення між правовим вихованням і правовою реформою. Обґрунтовано, що правове виховання безпосередньо впливає на прогресивний правовий розвиток, ефективність правової реформи шляхом підвищення рівня правосвідомості та правової культури. Параметри правової реформи залежать від низки чинників, зокрема якісного стану суб’єкта правової реформи, його мотивації, зрілості й підготовленості до правових перетворень і високого ступеня правосвідомості та правової культури суспільства. У свою чергу правова реформа передбачає суттєву зміну змісту, форм, засобів, способів і методів правовиховної діяльності. Доведено, що правове виховання та правова реформа перебувають між собою в діалектичному взаємозв’язку і взаємовпливі.

ПРЕДМЕТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ

О. Болгар — 2022-08-09

У статті досліджено сучасні теоретико-правові особливості предмету адміністративно-правового регулювання державної реєстрації. Визначено, що головна складова предмета адміністративного права, його ядро – система відносин державної адміністрації з громадянами та їх організаціями. Обґрунтовано, що активне застосування інституту державної реєстрації в механізмі правового регулювання суспільних відносин обумовлює необхідність встановлення меж дії правового режиму, не допускаючи їх надмірного розширення, а також теоретичного і законодавчого визначення єдиних критеріїв, наявність яких передбачає обов’язковість реєстрації того чи іншого об’єкта, вироблення підстав для їх класифікації. Сучасне реєстраційне законодавство носить фрагментарний і несистемний характер. Акцентовано увагу, що на сьогоднішній день недостатньо дослідженими залишаються матеріально-правові та процесуально-правові ознаки інституту реєстрації, зокрема, розвиток і вдосконалення законодавства, поява якісно нових правовідносин між органами виконавчої влади, з одного боку, та організаціями, громадськими об’єднаннями, юридичними та фізичними особами, з іншого, які пов’язані з реалізацією їх прав і законних інтересів, потребують наукової та практичної модернізації. Наголошено, що вирішення цієї складної задачі викликає потребу не тільки в оновленні українського законодавства, а й у формуванні багатьох принципово важливих правових інститутів, до числа яких відноситься інститут реєстрації. Визначено, що реєстрація слугує важливим засобом управлінського впливу, окремі права і обов’язки з’являються лише в зв’язку з наявністю ненормативного акту, який служить індивідуальним регулятором загальнозначущої поведінки. Зазначено, що здійснення реєстрації є одним із заходів з боку держави, покликаної забезпечити публічний інтерес, сенс реалізації такого заходу полягає в збалансуванні певним чином публічного і приватного інтересу. Доведено, що державну реєстрацію можна віднести до числа правових форм виконавчої діяльності, оскільки вона оформлюється і здійснюється на основі правового акту (свідоцтво про реєстрацію), в результаті якого настають юридичні наслідки, що виражаються у запереченні адміністративно-правових відносин між заявником та органом виконавчої влади, що здійснює процедуру реєстрації. Зроблено висновок, що державну реєстрацію необхідно розглядати як правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що регулюють такі групи відносин: відносини, що виникають з приводу створення та організації діяльності реєструючих органів; відносини, що виникають між органами виконавчої влади та особою, яка бажає зареєструвати свої права або певний правовий статус.

АРЕШТ МАЙНА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

О. Гарасимів — 2022-08-09

Стаття присвячена дослідженню проблем арешту майна у кримінальному провадженні, зокрема, у контексті розшуку майна, на який накладено арешт, забезпечення прав осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт. Виокремлено проблемні питання арешту майна; розкрито практичні проблеми розшуку майна, на який накладено арешт. Наголошено, що арешт майна, з одного боку, є важливим елементом механізму забезпечення здійснення завдань кримінального провадження, а з другого – фактором найбільш відчутного вторгнення до сфери майнових прав особи. Підкреслено, що застосування арешту майна здійснюється для запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження для забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінального правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Зосереджено увагу на тому, що метою застосування заходів забезпечення кримінального провадження є ефективність та результативність його здійснення. Сутність арешту майна полягає в тому, що він пов’язаний з обмеженням можливостей особи, на майно якої накладено арешт, відчужувати, розпоряджатися та/або користуватися ним. Стаття 41 Конституції України закріплює, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Наведені та інші нормативні положення обґрунтовують беззаперечну необхідність детальної регламентації порядку застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження, що пов'язаний із застосуванням кримінального процесуального примусу (проявляється в обмеженні майнових прав та інтересів особи).

ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТООБІГ В МЕЖАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

О. Ковальова — 2022-08-09

В статті розглядається досвід зарубіжних країн із ведення електронного документообігу в межах інформаційного забезпечення досудового розслідування. Вказується, що в загальному розумінні можна виділити низку стандартів, на яких будується система інформаційного забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень, котрі є універсальними та об’єднують більшість зарубіжних країн: 1) тотальна діджиталізація доказової інформації як спосіб забезпечення регулярного та швидкого доступу та пошуку необхідних даних; 2) компіляція кібердоступності доказової інформації для спеціально уповноважених суб’єктів її використання та максимального захисту від несанкціонованого доступу сторонніх осіб; 3) створення та удосконалення технічного масиву, необхідного для пошуку, виявлення та вилучення речових доказів та їх наступного збереження; 4) превалювання електронного документообігу (у т.ч. – електронного кримінального провадження) над паперовим; 5) удосконалення рівня взаємодії між підрозділами в межах правоохоронних органів; обмін досвідом із зарубіжними колегами. Зазначено, що на сьогоднішній день, з метою удосконалення інформаційного забезпечення досудового розслідування в умовах воєнного стану, законодавцю необхідно вирішити такі завдання: 1) налагодити процес взаємодії між сторонами кримінального провадження з метою своєчасного обміну інформацією, необхідною для встановлення істини; 2) передбачити факультативні способи ведення реєстрів та захисту інформації, котра в них розміщена, з метою захисту останньої від несанкціонованого втручання; 3) забезпечити безперебійну роботу криміналістичних обліків; 4) забезпечити своєчасне вирішення кадрових питань. Автор акцентує увагу на тому, що з 24 лютого 2022 року наша держава знаходиться в умовах воєнного стану, що позначається на низці соціальних та правових інститутів. Не є виключенням і кримінальний процес, особливо в частині інформаційного забезпечення досудового розслідування. Останнє пояснюється низкою об’єктивних факторів, серед яких необхідно виділити: 1) відсутність можливості доступу до інформації, розміщеної на носіях в зоні проведення активних бойових дій; 2) відсутність можливості регулярного доступу до електронних баз даних та реєстрів; 3) відсутність можливості своєчасно оновлювати наявну інформацію; 4) загальну неможливість в окремих випадках та на окремих територіях невідкладно проводити слідчі дії тощо. Вказане набуває особливої актуальності в частині захисту прав людини в межах досудового розслідування.

ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЯК ФОРМАЛЬНА ВЛАСТИВІСТЬ СУБ’ЄКТА ПРАВА

О. Донченко — 2022-08-09

У статті проаналізовано поняття правосуб’єктності (праводієздатності), яке відображає один аспект, одну (формальну) властивість суб’єкта права, його здатність мати права, нести обов’язки і своїми діями їх створювати, здійснювати. Зазначається, що вона не охоплює інші аспекти існування суб’єкта права (як правову волю, як правового діяча, як правосвідомість, як соціально-правову цінність тощо). Здатність бути суб’єктом права в широкому смислі (у всіх аспектах) і правосуб’єктність – це поняття, які не співпадають за обсягом. Перше поняття є за обсягом ширшим, ніж друге. Щоби подолати існуючий розрив, пропонується розглядати правосуб’єктність як встановлену законодавством здатність особи виступати суб’єктом права у всіх його проявах (не лише в частині володіння і здійснення прав і обов’язків). Зміст правосуб’єктності не вичерпується лише визначенням кола суб’єктів права; це лише встановлення зовнішньої межі, її зовнішньої сторони. Законодавець повинен також стосовно кожної групи осіб, які входять до встановленого кола суб’єктів права, передбачити всі необхідні та достатні умови, при наявності яких вони стають здатними бути суб’єктами права. Особа, яка визнана суб’єктом права, є пов’язаною загальним родовим зв’язком, який поєднує її зі всією системою правопорядку, з іншими суб’єктами. Цей зв’язок є родовим у тому відношенні, що ним визначається сама приналежність особи до правового співтовариства, до кола суб’єктів права. Правосуб’єктність існує з моменту виникнення суб’єкта права (входження особи до правової системи) і до ліквідації, реорганізації юридичної особи або до смерті фізичної особи, оголошення її померлою, але деякі елементи правосуб’єктного зв’язку можуть існувати і мати юридичні наслідки для інших осіб і після смерті людини, оголошення її померлою. Подібно до відносин громадянства, які визначають становище людини в державі, правосуб’єктність визначає місце суб’єкта права у правовій системі.

ДУАЛІСТИЧНА ПРИРОДА СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

В. Хомутенко — 2022-08-09

У статті визначено основні ознаки судової експертизи, як процесуальної дії, до яких, зокрема, відносять: процесуальний порядок призначення й проведення експертизи; певний правовий статус об’єктів і суб’єктів дослідження; індивідуальну відповідальність. Проаналізовано наукові погляди на змістовне наповнення та природу експертної діяльності. Наведено нормативно-правове визначення експертного дослідження. Зроблено висновок про подвійний характер судової експертизи: як процесу процесуальної діяльності та як процесу пізнавальної діяльності. Розкрито авторське бачення судової експертизи як особливого виду пізнавальної діяльності. Визначено, що експертне дослідження як процес пізнавальної діяльності має два рівні пізнання: емпіричний і теоретичний. Аргументовано, що в основі експертного пізнання лежить відображення об’єктивної дійсності про об’єкти, явища, процеси у свідомості експерта при проведені їх досліджень. Стверджується, що основними ознаками експертного пізнання є: наявність спеціальних знань (законів, закономірностей, принципів, основних понять, методів пізнання, експертних методик); наявністю наукової (дослідної) проблеми, об’єкта і предмета дослідження; отримання знань про об’єкти, явища процеси, що досліджуються та створення правил і понять, які розробляються на основі загальної і окремих наукових теорій та реалізовуються в практичній експертній діяльності. Охарактеризовано терміни, на яких базується процес експертного пізнання, а саме: припущення, судження, умовивід, експертна версія (гіпотеза), наукова ідея та ін. Схематично зображено розвиток експертної версії за певними стадіями. Відмічено, що судова експертиза являє собою систему, яка включає велике число компонентів. Наголошено на тому, що система судової експертизи відкрита для впливу оточуючого середовища з яким вона вступає в процеси взаємообміну, від якого отримує важливі імпульси для своєї діяльності. Визначено, що судовий експерт як суб’єкт пізнавальної діяльності це індивід, що є носієм спеціальних знань та здійснює професійну діяльність у сфері судової експертизи. Здійснено дослідження гносеологічних аспектів об’єкту як елементу судової експертизи. Розглянуто природу взаємозв’язку та співвідношення категорійних понять об’єкт та предмет пізнання саме в контексті пізнавального процесу в системі судової експертизи. Наведено авторське тлумачення судової експертизи з гносеологічної точки зору.

ПІДСТАВИ ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УПЦ МП В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

О. Золотарьова — 2022-08-09

У статті досліджено можливі підстави заборони діяльності релігійної організації, пов’язаної з країною-агресором. Проаналізовано два законопроєкти з цього питання – законопроєкт № 7204 «Про заборону Московського патріархату на території України» авторства Оксани Савчук, представниці партії «Свобода», та альтернативний проєкт Закону № 7213 – від Інни Совсун та групи депутатів з фракції «Голос». Відмічено, що Українська православна церква Московського Патріархату (УПЦ МП), яка насправді мала би називатися «Російська православна церква в Україні», неодноразово виявляла свою антиукраїнську та антидержавну позицію, а її служителі з 2014 року порушували принципи суверенітету Української держави. Патріарх РПЦ Кіріл (Ґундяєв) прямо благословив повномасштабну агресію РФ проти України. На тлі руйнувань храмів цієї конфесії від російських обстрілів, загибелі священиків, монахів та вірян від рук агресорів, багато священиків та громад РПЦ висловили небажання бути в одній структурі з Московським патріархатом. Проте керівництво УПЦ МП донедавна зберігало підпорядкування центру в Москві, що прямо загрожує національній безпеці України. Така ситуація актуалізувала питання про можливість законодавчої заборони діяльності УПЦ МП в Україні в умовах війни. Тому це питання і стало метою дослідження. Автор констатує, що окремі міста і регіони, не дочекавшись такої заборони, вже заборонили діяльність УПЦ МП у своїх громадах, проте в основі цих рішень – політична доцільність. Аналізуючи законопроєкт № 7204, автор наголошує, що в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» є стаття 16, яка прямо передбачає підстави припинення діяльності релігійних організацій, то більш логічним вбачається внесення змін саме до цієї статті, а не до статті 3, як пропонує автор зазначеного законопроєкту. Законопроєкт № 7204, що пропонує заборону УПЦ МП і перехід парафій до ПЦУ, також не базується на принципі свободи совісті і віросповідання, і таку заборону очікувано буде оскаржено в суді. Аналізуючи ці законопроєкти, автор вважає, що, з огляду на політичну доцільність в умовах війни, коли народ об’єднався у боротьбі з агресором, заборона УПЦ МП не є простою справою, бо може привести до нового розколу православних громадян України. Автор висловлює обґрунтоване припущення, що Постанова Собору УПЦ від 27 травня 2022 р. про «повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви» є спробою церкви МП уникнути її заборони законодавчим шляхом. Проаналізовано підстави припинення діяльності релігійної організації за чинним законодавством України. Висловлено думку, що подані до Верховної Ради України законопроєкти про заборону УПЦ МП у нинішній редакції навряд чи будуть прийняті через політичні та юридичні причини. Автор пропонує додати до ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» уточнення, кого слід вважати «уповноваженою особою» релігійної організації, а до ч. 4 цієї ж статті – пункт 6, який у період воєнного стану прямо забороняє в Україні діяльність релігійних організацій, пов’язаних з країною-агресором. Проблема залишається актуальною і потребує подальших досліджень.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ПРАВОВІДНОСИНАХ У СФЕРІ ПЕРСОНАЛІЗОВАНОЇ МЕДИЦИНИ

О. Россильна — 2022-08-09

У статті досліджено специфіку реалізації правовідносин у сфері персоналізованої медицини. Актуальність дослідження важко переоцінити. Сучасна біомедична наука нині перебуває на піку свого розвитку, пріоритетними векторами якого стали: персоналізована медицина, інформаційноємкі дослідження, використання «великих даних» та штучний інтелект. Усі ці напрямки вже мають практичні напрацювання та сформоване коло суспільних відносин між їх учасниками, що потребують належного правового регулювання. Метою дослідження було проаналізувати правовідносини у сфері персоналізованої медицини із застосуванням елементів штучного інтелекту, а також виявити їх проблемні аспекти. Досліджено окремі особливості медичних правовідносин, одним з елементів яких є використання технологій штучного інтелекту. Медичні правовідносини мають комплексний характер, та ще більше ускладнюють їх наукоємка сфера застосування – персоналізована медицина, а також інструменти, що використовуються – технології штучного інтелекту. Виокремлено нових суб’єктів таких правовідносин, які поруч з «класичними» суб’єктами беруть у них участь. Встановлено характерні відмінності договірного регулювання відносин між їх учасниками. За результатами дослідження виявлено очевидну прогалину у нормативно-правовому регулюванні правовідносин у сфері персоналізованої медицини із застосуванням елементів штучного інтелекту, зокрема, щодо визначення правового статусу суб’єктів таких правовідносин, специфіки змісту, основних положень та принципів застосування технологій штучного інтелекту для цілей персоналізованої медицини з урахуванням етичних аспектів, меж застосування таких технологій тощо. Відсутність чіткого правового регулювання вказаних питань та певних обмежень частково сприяє стрімкому технологічному розвитку, проте й породжує низку ризиків для відповідних суб’єктів.

ДО ПИТАННЯ УДОСКОНАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ В УКРАЇНІ (НА МАТЕРІАЛАХ ЗАХИСТУ СІМЕЙ З ДІТЬМИ ДО 3-Х РОКІВ)

Н. Королевська — 2022-08-09

У статті автор окреслює шляхи вирішення цієї проблеми у конституційно-правовій площині, одразу наголошуючи, що перспективи подальших досліджень у цьому напрямі полягають у необхідності поєднання зусиль фахівців з юридичних та економічних наук з тим, щоб якомога більш повно врахувати інфляційні процеси при внесенні відповідних змін та доповнень до чинного законодавства. Тема соціального захисту дітей шляхом надання допомоги сім’ям з дітьми для України є надзвичайно гострою. І тому сьогодні особлива відповідальність держави полягає в тому, щоб забезпечити достойну соціальну підтримку та захист дитинства, материнства та сім'ї – як основи виховання і благополуччя дітей, як єдиної можливості подолання демографічної «ями», в якій знаходиться країна. Така, що склалася в Україні в останні роки, ситуація з соціальним захистом дітей, потребує ефективних дії для її вирішення. Мається на увазі відміна підвищеної виплати коштів у разі народження другої, третьої, четвертої і т.д. дитини, скорочення соціальної допомоги дітям, що постраждали від Чорнобильської катастрофи. Багато дискусій та нарікань виникає навколо питання харчування дітей у комунальних дитячих садках і школах. Як наслідок, все менше і менше українських сімей з дітьми мають достойне соціальне забезпечення та необхідні можливості для того, щоб кожен день знаходити ресурси не тільки на фізичний, а й духовний розвиток дитини. У зв’язку з цим, автор пропонує внести наступні зміни до частини третьої статті 51 Конституції України: «Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава надає соціальну допомогу сім’ї при народженні або усиновленні дитини. Основним джерелом існування для дитини до досягнення нею трирічного віку є соціальні виплати по догляду за такою дитиною». Автором також наголошено на важливості прийняття розробленого за її участю Проекту Постанови Верховної Ради України реєстр. № 5684 від 18 червня 2021 року. Зокрема, у ньому містяться пропозиції доручити Кабінету Міністрів у подати на розгляд Верховної Ради законопроекти щодо відновлення підвищених виплат при народженні другої, а також третьої і кожної наступної дитини; відновлення соціальних гарантій для дітей та молоді щодо пільгового харчування тощо.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ В УКРАЇНІ

К. Спицька — 2022-08-09

У статті представлено результати опрацювання нормативно-правових актів з питань соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Виділено окремі досягнення останніх років у сфері правового регулювання соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Обґрунтовано, що належний соціальний захист формує важелі заохочення до участі у відсічі та стримуванні збройної агресії росії та подоланні її наслідків, впливає на рівень соціального захисту учасників бойових дій та створює належні умови для забезпечення гідного рівня життя, здоров’я, освіти, праці та ін. Встановлено, що незважаючи на те, що війна росії проти України триває вже понад вісім років, правове регулювання соціального захисту учасників бойових дій перебуває є недосконалим. В ході аналізу нормативно-правового механізму державного регулювання соціального захисту учасників бойових дій, виокремлено низку проблемних питань, що перебувають поза межами нормативно-правового поля, зокрема щодо осіб, зниклих безвісти, та військовополонених – учасників бойових дій, відсутності загальноприйнятих стандартів (протоколів) соціально-психологічної реабілітації учасників бойових дій. З’ясовано, що в Україні зростає актуальність розвитку військово-медичної реабілітації та відповідної інфраструктури, враховуючи те, що інвалідність внаслідок бойових дій в Україні стрімко зростає. За таких умов виникає необхідність посилення інвестицій держави, місцевого самоврядування у розвиток сучасної реабілітаційної інфраструктури, залучення інвестицій інших суб’єктів у цю важливу сферу. Висвітлено деякі досягнення останніх років у сфері правового регулювання соціального захисту учасників бойових дій в Україні. Доведено необхідність розширення можливостей надання додаткових соціальних гарантій учасникам бойових дій на рівні об’єднаних територіальних громад. З метою удосконалення нормативно-правових механізмів публічного управління у сфері соціального захисту учасників бойових дій запропоновано залучати до законотворчого процесу громадські та ветеранські організації, профспілки, інші сторони соціального партнерства.

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТТЯ «НЕЗМІННІСТЬ ПРОКУРОРА» ТА ЗМІНА ПІДСЛІДНОСТІ

І. Смоляк — 2022-08-09

Стаття присвячена формуванню актуальної наукової думки щодо компетенції прокурора та органів досудового розслідуванняв процесі здійснення ними своїх повноважень на досудовому розслідуванні, а саме реалізації цих повноважень при визначенні та зміні підслідності в рамках кримінального провадження. Автором аналізуються особливості реалізації зміни підслідності органу досудового розслідування та роль прокурора в такому процесі. Визначено, що існує законодавча прогалина в регуляції зміни прокурора в процесі зміни органу досудового розслідування через зміну підслідності. Розкрито механізм взаємодії органів досудового розслідування та органів прокуратури на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Описані особливості організації прокурором процесу досудового розслідування. Показані наслідки заміни слідчого в кримінальному проваджені без відповідної заміни прокурора, які виражаються в часових затримках та втраті якості самого слідства, зокрема створення та налагодження нових колективів, особливості передачі матеріалів кримінальних проваджень між різними органами досудового розслідування, а також витрата часу на ознайомлення із справою та налагодження нових робочих процесів. Законодавча неврегульованість процесу визначення та зміни органу слідства та органу прокуратури є причиною різного трактування їх, що свою чергу стає наслідком до неоднорідної судової практики. Окремо акцентовано на тому, що відсутність регулювання порядку зміни органу прокуратури через зміну підслідності органу досудового розслідування стає наслідком відсутності компетенції такого органу прокуратури, що в свою чергу ставить під сумнів допустимість отриманих доказів у кримінальному провадженні.

ДВОСТОРОННІ УГОДИ ПРО ПОВІТРЯНЕ СПОЛУЧЕННЯ США ТА ДЕРЖАВ ПІВДЕННОЇ І ЦЕНТРАЛЬНОЇ АМЕРИКИ: ДОСВІД ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ

О. Григоров — 2022-08-09

У статті досліджено двосторонню договірну практику США та держав Південної і Центральної Америки, зокрема Бразилії, Аргентини та Мексики, щодо регламентації міжнародних повітряних перевезень на початку ХХІ століття. Як відомо, дієву міжнародно-правову базу регламентації міжнародних повітряних перевезень складають на сьогодні саме двосторонні угоди про повітряне сполучення. В різні періоди розвитку повітряного транспорту в договірній практиці держав-членів ІКАО використовувалися двосторонні угоди про повітряне сполучення чиказького, страсбурзького типу, тощо. У статті визначено, що основною особливістю двостороннього співробітництва цих країн в авіаційній галузі є практичне втілення Глобальних принципів лібералізації міжнародного повітряного транспорту, прийнятих в ході П’ятої Всесвітньої авіатранспортної конференції 2003 р. Йдеться, насамперед, про закріплення в двосторонніх угодах про повітряне сполучення за участю цих країн норм, спрямованих на стабільний і ефективний розвиток міжнародних перевезень, лібералізації доступу до міжнародного ринку авіапослуг, забезпечення авіаперевізників сучасними стандартами свободи здійснення комерційної діяльності, втілення практики розширеного транскордонного володіння авіакомпаніями і контролю за їх діяльністю, підвищення авіаційної безпеки та захист інтересів споживачів авіаційних послуг. Аналіз положень двосторонніх угод про повітряні перевезення держав американського регіону вказує на практичне застосування міжнародно-правових моделей лібералізації у сфері призначення авіаперевізників, визначення прав на маршрути, провізної ємності, частоти рейсів, тарифів, умов використання код-шерінгу між авіакомпаніями, тощо. До сучасних новацій двостороннього авіаційного співробітництва США і країн Південної і Центральної Америки слід також віднести розширення практики надання, як правило, комерційних свобод повітря, а також регламентація міжнародних вантажних авіаперевезень та інтермодальних міжнародних перевезень. У цілому двостороння договірна практика США з країнами цього регіону в галузі міжнародних повітряних перевезень ще раз підтверджує активну міжнародну позицію держави щодо лібералізації діяльності міжнародного авіаційного транспорту.

TRANSFORMATION OF THE JUDICIARY IN TAJIKISTAN AFTER 1991

R. Burenko — 2022-08-09

У науковій статті досліджуються проблеми розвитку та трансформації судової системи Республіки Таджикистан після 1991 року у різні періоди становлення судової системи у цій державі: 1992–1999, 2000–2013, 2014–2021. Досліджується проблема одночасного існування у судовій системі Республіки Таджикистан двох вищих судових інстанцій: Верховного Суду Республіки Таджикистан та Вищого Господарського Суду Республіки Таджикистан. Досліджується проблема ліквідації Ради Юстиції Республіки Таджикистан (2016). Проводиться аналіз діяльності Конституційного Суду Республіки Таджикистан, системи судів загальної юрисдикції (зокрема військових судів), і навіть системи економічних судів республіки. Аналізується діяльність Пленуму Верховного Суду Республіки Таджикистан, Президії Верховного Суду Республіки Таджикистан, Вищої Кваліфікаційної Колегії Суддів Верховного Суду Республіки Таджикистан, судових колегій Верховного Суду Республіки Таджикистан, а також судових колегій судів ІІ інстанції. Проводиться аналіз проблеми функціонування судів районів республіканського підпорядкування та порядку оскарження рішень даних судів до вищої інстанції. Проводиться аналіз проблеми подвійного нагляду у розгляді справ, а саме через Президії судів ІІ інстанції (Суд Хатлонської області, Суд Согдійської області, Суд Гірничо-Бадахшинської автономної області, Міський Суд столиці Душанбе) та Президія Верховного Суду Республіки Таджикистан. Вивчається проблема розвитку та ліквідації військових судів. Проводиться аналіз норм законодавства про влаштування та статус судової системи Республіки Таджикистан у різні періоди. Метою дослідження є порівняльний аналіз трансформації судової системи в Республіці Таджикистан після 1991 року у різні періоди становлення судової системи у цій державі: 1992–1999, 2000–2013 та 2014–2021 роки, а також аналіз публікацій та досліджень розвитку судової системи даної держави. Ці цілі та проблеми є метою даної роботи.

ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

О. Бойко — 2022-08-09

У статті досліджено адміністративно-правові засади нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Надано авторське визначення категорії «адміністративно-правових засад нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності». Визначено зміст поняття «адміністративно-правові засади нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні» як категорії адміністративно-правової науки та його складові. Надано авторське визначення поняття «заходи нетарифного регулювання» та досліджено його ознаки. Досліджено правову природу та сутність нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Виявлено, що процес застосування державою нетарифних заходів регламентується положеннями одночасно кількох нормативно-правових актів. Виявлено, що існує необхідність розробки в державі нової моделі нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, враховуючи євроінтеграційні прагнення України. Встановлено, що існує потреба у розробці законодавцем оновленої класифікації нетарифних заходів та запропоновано виділити в окрему групу інші заходи адміністративного характеру. Визначено коло нормативно-правових актів, що регулюють питання застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Досліджено систему суб’єктів правовідносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності та уточнено коло суб’єктів, уповноважених здійснювати регулювання та контроль за застосуванням нетарифних заходів у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Встановлено, що категорія «адміністративно правовий статус суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності» є динамічною категорією адміністративно-правової науки. Запропоновано коло суб’єктів-виконавців нормативно-правових приписів, що регулюють процес застосування нетарифних обмежень у сфері ЗЕД. Запропоновано класифікацію суб’єктів-виконавців нормативно-правових приписів, що регулюють процес застосування нетарифних заходів у сфері ЗЕД.

АДИКТИВНА ПОВЕДІНКА ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНОВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК ПРЕДМЕТ КРИМІНОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

І. Серажим — 2022-08-09

Статтю присвячено дослідженню сутності, ознак, механізму формування, основних проявів та наслідків адиктивної поведінки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України. Встановлено, що з урахуванням особливих умов праці, персонал Державної кримінально-виконавчої служби України знаходиться під перманентним впливом різних стресогенних факторів, відчуває негативні емоції та нерідко перебуває у деструктивних психологічних станах, що може призвести до розвитку проявів адиктивної поведінки. Визначено, що формування адиктивної поведінки охоплює два етапи – переживання гострої зміни психічного стану на емоційному рівні та формуванням певної послідовності звернення до засобів адикції, що є спільним для різних форм такої поведінки. Встановлено, що серед представників органів і установ виконання покарань найрозповсюдженішими є соціально прийнятні або нейтральні чи порівняно небезпечні види адиктивної поведінки, зокрема комп’ютерна або інтернет-залежність, трудоголізм тощо. Серед більш соціально небезпечних форм адиктивної поведінки розповсюдженими є хімічні адикції (вживання алкоголю та інших психоактивних речовин – канабіноїдів, опіатів, психостимуляторів (кокаїну, амфетамінів та ін.), галюциногенів природного та синтетичного походження, а також зловживання снодійно-седативними препаратами) та нехімічні залежності (адикції), яких на цей час, за оцінками дослідників, нараховується більше двохсот форм (патологічна схильність до азартних ігор – гемблінг; лудоманія – тоталізатор, лотереї, ігрові автомати, казино, рідше – картярські ігри). На основі проведеного дослідження наголошено на необхідності розробки комплексу організаційних заходів з метою попередження проявів адиктивної поведінки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, їх своєчасного виявлення і правильного діагностування, а також інструментарію впливу з метою корекції.

ДО ПИТАННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ НАУКОВОГО ПРАЦІВНИКА ЯК СПЕЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА ТРУДОВОГО ПРАВА

Б. Вапнярчук — 2022-08-09

У статті розглянуто особливості правового статусу наукового працівника як спеціального суб’єкта трудового права. Зазначено, що наукові працівники наділені особливим правовим статусом, який доцільно розглядати за такими основними елементами, як правосуб’єктність, права й обов’язки, відповідальність за неналежне виконання обов’язків, юридичні гарантії реалізації прав. Специфічність їх правового статусу полягає в тому, що він регулюється не тільки загальним законодавством, а й спеціальним. Так, основним нормативно-правовим актом, який регламентує трудові відносини з науковими працівниками, є Кодекс законів про працю України. Хоча його норми, які містять лише загальні положення, не враховують характеру відносин з працівниками у царині науки. Цим і пояснюється існування низки таких спеціальних нормативно-правових актів, як Закони України «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про вищу освіту» та ін., а також численних підзаконних нормативно-правових актів. Правовий статус наукових працівників як учасників наукового процесу доцільно розглядати як урегульована спеціальними нормами сукупність наданих і гарантованих державою їх прав, обов’язків та гарантій діяльності під час здійснення ними наукової діяльності. При цьому гарантії діяльності наукових працівників виступають водночас і елементом їх правового статусу, і засобом ефективної реалізації їх повноважень, надання яких дає можливість науковцю відчувати себе захищеним від будьяких негативних проявів. Специфіка правового статусу наукових працівників, що відрізняє їх від найманих працівників в інших сферах полягає в тому, що вони проходять процедуру конкурсу на заміщення вакантної посади; підлягають періодичній атестації; зобов’язані проходити періодичне підвищення кваліфікації та стажування, що виступає ефективним механізмом удосконалення професійної підготовки наукових працівників шляхом поглиблення і розширення їх професійних знань, умінь і навичок, набуття ними досвіду виконання додаткових завдань та обов’язків у межах спеціальності.

RESPONSIBILITY OF STATES FOR BREACH OF ERGA OMNES OBLIGATIONS BY OMISSION. ACCOUNTABILITY OF BELARUS FOR GENOCIDE OF UKRAINIANS

D. Deineko — 2022-08-09

Протиправна діяльність держав за важкі міжнародно-протиправді дії чи бездіяльність є неминучою. На відміну від більшості сьогоденних наукових статтей цей науковий доробок присвячений відповідальності держав-союзниць країни-агресора – Росії за вбивство десятків тисяч українців без пояснення причини. По-перше, автор аналізує статті про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, рішення Міжнародного суду ООН, звичаєву практику та застосування Конвенції про геноцид з метою надання міжнародно-правової кваліфікації діям держав, які бездіяльністю, а можливо й активними діями, як-от Білорусь, спочатку сприяли підготовці вторгнення а потім агресії Російської Федерації проти мирного населення України. По-друге, автор шукає способи визнання діяння незаконним без згоди держави, яка вчинила міжнародно-протиправну дію для притягнення її до міжнародно-правової відповідальності. По-третє, автор розглядає контрзаходи проти Білорусі за сприяння російській війні, без фактичного використання білоруських солдатів. Написанню цієї наукової статті передувало глибоке дослідження міжнародних джерел з метою з’ясування дієвих методів притягнення Білорусі та інших союзників Росії до відповідальності. З’ясовано, що Білорусь несе відповідальність за свою роль у незаконному застосуванні Росією сили проти України, що суперечить основним принципам міжнародного права. Згідно зі статтею 16 статей Комісії міжнародного права про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (Резолюція ГА ООН 56/83), допомога або підтримка держави протиправною поведінкою іншої держави є похідним, але протиправним актом держави, яка таку допомогу надає. Інша думка полягає в тому, що юридичний статус Білорусі скоріше кваліфікується як держава-агресор за Резолюцією 3314 Генеральної Асамблеї ООН. У зв’язку з тим, що порушення зобов’язання не застосовувати силу і не сприяти цьому суперечить не лише інтересам окремих держав, а й усьому світовому правовому порядку erga omnes, держави мають повне право вживати проти Білорусі контрзаходи незалежності від географічного розташування держави. Беручи до уваги нові докази, оприлюднені під час та після де окупації Київської області, Чернігівської області, Харківської області та інших регіонів України, слід порушити нове питання перед Міжнародним Судом ООН щодо геноциду, яке підкреслить не лише незаконність російського вторгнення, а й надзвичайно важливі докази геноциду українського народу Росією, у тому числі використання допомоги Білорусі, що призвела до свідомого вбивства цивільних українців.

ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА В КРАЇНАХ БАЛТІЇ І В УКРАЇНІ

А. Чернобаєва — 2022-08-09

Стаття присвячена розгляду особливостей правового регулювання договірних відносин сурогатного материнства за законодавством Литовської Республіки, Латвійської Республіки, Естонської Республіки та України задля створення наукового підґрунтя для формування пропозицій з подальшого вдосконалення положень чинного цивільного законодавства України. Аналізуючи відповідні нормативно-правові положення чинного законодавства встановлюється, що законодавство Литовської Республіки йде шляхом чіткої і однозначної заборони використання репродуктивної методики сурогатного материнства. Законодавство Латвійської Республіки не забороняє прямо можливість використання методики сурогатного материнства, однак встановлює заборону використання донорських гамет або ембріонів з комерційною метою, що створює значені перешкоди для застосування цієї методики. Заборона сурогатного материнства в Естонській Республіці прямо випливає з імперативних положень закону «Про штучне запліднення і захист ембріонів» якими встановлює вичерпний перелік дозволених до використання форм допоміжних репродуктивних технологій. Авторка встановлює, що наразі в Україні договірні відносини сурогатного материнства виступають предметом правового регулювання підзаконного нормативно-правового акту, який дозволяє використання договору для регулювання відносин сурогатного материнства між подружжям і сурогатною матір’ю. Обґрунтовується, що в умовах географічної близькості країн Балтії і України, а також заборони використання репродуктивної методики сурогатного материнства в країнах Балтії і дозволу на її використання в Україні, створюється підґрунтя для розвитку в Україні «репродуктивного туризму» для громадян Литви, Латвії та Естонії. Своєю чергою це створює передумови для виникнення проблеми визнання юридичної сили і юридичних наслідків договору сурогатного материнства, укладеного громадянами зазначених країн на території України і відповідно до правопорядку України, а також власне юридичних наслідків використання такої репродуктивної методики.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА УХИЛЕННЯ ВІД ВИКОНАННЯ ЗАКОННИХ ВИМОГ ПРОКУРОРА

С. Волочій — 2022-08-09

Наукова стаття написана з метою надати адміністративно-правову характеристику адміністративному правопорушенню – ухилення від виконання законних вимог прокурора. У роботі безпосередньо охарактеризовано склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 185- 8 КУпАП. Встановлено, що родовим об’єктом правопорушення виступають суспільні відносини, які виникають під час дотримання норм і правил у сфері встановленого порядку управління. Окремо підкреслено, що адміністративні правопорушення, що передбачені коментованою статтею, безпосередньо посягають на забезпечення покладених на прокуратуру України функцій загального нагляду, що включають у себе нагляд за виконанням закону відповідними державними органами та їх посадовими особами, а також дотримання прав і свобод людини та громадянина, як державними органами та органами місцевого самоврядування, так і органами управління та керівництвом недержавних підприємств, установ, організацій. В роботі наголошено, що об’єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 185-8 КУпАП, – це невиконання посадовою особою законних вимог прокурора. Об’єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 коментованої статті полягає в ухиленні від прибуття в орган прокуратури, що проявляється у бездіяльності. Автор робить висновок про те, що аналізований склад адміністративного правопорушення є формальним. З’ясовано, що суб’єкт адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 185-8 КУпАП, – спеціальний, це посадова особа; відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 185-8 КУпАП, – загальний (фізична особа осудна особа, яка досягла віку, з якого настає адміністративна відповідальність, тобто 16 років). Автор підкреслює, що суб’єктивна сторона правопорушення, що розглядається, характеризується умисною формою вини. У роботі акцентована увага на дискусійних моментах, який потребують додаткового вивчення експертами та правниками, запропонована та обґрунтована власна позиція.

ПРАВОВА ПРИРОДА ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

О. Демидюк — 2022-08-09

У статті досліджено правову природу Вищої ради правосуддя в умовах її сучасного функціонування. Використання історичного методу дало можливість констатувати, що у 2000-их роках переважала думка про належність Вищої ради юстиції, правонаступницею якої є Вища рада правосуддя, до системи контрольно-наглядових органів. Поряд із цим існували поодинокі погляди на Вищу раду юстиції як орган у системі організаційного забезпечення судів загальної юрисдикції. По мірі того, як у нашу правову дійсність все більше імплементувалися європейський стандарти організації судової влади, у вітчизняній науці з’являлися думки, відповідно до яких ВРЮ розглядалась як орган, що не належить до жодної з гілок влади. Поступальний розвиток вітчизняної доктрини про судову владу та засади її організації в державі, значний вплив на який справили міжнародні стандарти, зумовив модернізацію статусу Вищої ради юстиції, що мало наслідком її трансформацію у Вищу раду правосуддя. Водночас почала пропагуватися ідея самоорганізації судової влади. Розвиваючи її, автор доводить, що правову природу Вищої ради правосуддя визначає системна природа судової влади як такої. Водночас, процес самоорганізації судової влади вимагає упорядкування, що в своїй основі має управлінський характер. Це закономірно відображається на статусі ВРП, управлінська природа якої виражена завдяки запровадженню на законодавчому рівні такої характеристики як «суддівське врядування». Виокремлюючи у правовій природі ВРП представницьку та управлінську риси, автор не заперечує наявність і контрольної складової. Зокрема, відзначається, що в сучасних умовах функціонування судової влади, коли загострився попит суспільства на доброчесність суддівських кадрів, контроль ВРП за його «якістю» є необхідною умовою забезпечення суспільної довіри до інституту суду. У такому разі як результат контролю постає закономірний і еволюційний процес самоочищення судової влади. У підсумку зроблено висновок про складну, багатокомпонентну та комплексну правову природу Вищої ради правосуддя.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРЕДСТАВНИЦТВА ЖІНОК У ПАРЛАМЕНТІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Д. Фєдосов — 2022-08-09

У статті досліджено окремі аспекти правового регулювання політичних та інших прав жінок в Україні. Автори статті стверджують, що хоча роль жінок у політиці з моменту проголошення незалежності постійно збільшується, все ж таки, ще не досягнуло навіть рівня, представленого в останньому радянському парламенті. Відповідні права жінок закріплені в Конституції України, міжнародно-правових актах та деталізовані у інших нормативно-правових актах. У статті досліджено зміни у законодавстві України про політичні партії, щодо квотування кількості жінок у виборчих списках кандидатів у народні депутати від партії в загальнодержавному окрузі. Автори звертають увагу на те, що такі директивні методи можуть негативно відбитися на суспільній довірі до парламенту та українському конституціоналізмі, оскільки створюються механізми, при яких парламент, хоча і опосередковано, здійснює відбір одних категорій громадян на шкоду інших категорій. Визначено, що процес збільшення участі жінок у політичному житті держави має багато позитивних моментів. Автори статті звертають увагу, що участь жінок у різних сферах суспільних відносин є запорукою поступового підвищення співвідношення жінок у парламенті. Наголошується на збільшенні значимості жінок у військовій службі, що є позитивним індикатором. Досліджуються підходи фемінізму щодо залучення жінок до військової служби. Підкреслюється важливість жінок у протистоянні агресору як під час антитерористичної операції, так і під час повномасштабної війни. Підсумком дослідження стали пропозиції авторів щодо вдосконалення чинного законодавства про політичні партії України у частині виключення норми щодо квотування жінок-кандидатів у виборчих списках кандидатів у народні депутати від партії в загальнодержавному окрузі, а також подальшого удосконалення правового регулювання відносин у сфері прав жінок загалом.