Становлення юридичного позитивізму
Анотація
Становлення юридичного позитивізму. Юридичний позитивізм — виник на початку XX ст. Основними представниками цього напряму були Д. Остін, К. Бергбом, А. Єсмев, в Росії — М. Коркунов, Г. Ф. Шершеневич. Юридичний позитивізм заперечував, що право обумовлене відповідним базисом. Юридичні норми розглядають у цілому як продукт діяльності держави, як систему загальнообов’язкових норм, запроваджених державою, що ототожнюється із законом, запровадженим державною верховною владою, яка за своїм бажанням творить права громадян. Заперечуючи можливість пізнати природу права, розглядаючи саму його форму ізольовано від змісту, позитивісти вбачали завдання теорії права в простому описанні, тлумаченні, систематизації норм права, їх зовнішньому аналізі.
Посилання
Утилітаризм (лат. utilitas —користь, вигода) — вчення, яке проголошує корисність найбільш вагомим критерієм оцінки явищ.
Відомому правознавцю М. Коркунову, окрім позитивістських переконань (що складають основу його правової концепції) були притаманні соціологічно-правові і психологічно-правові погляди. Вчений прагнув сформулювати принципи взаємозв’язку державних законів з суспільними відносинами, соціальним порядком та дослідити право як взаємний психічний зв’язок людей.
Позитивістську концепцію дореволюційного юриста В. Каткова називають « екстремістською». Вчений намагався довести доцільність повної відмови від поняття «право» і використання лише поняття «закон».
Austin J. Lectures on Jurisprudence or the Philosophy of Positive Law. — London, 1873 ; Renner K. Die Rechtsinstitute des Privatrechts (1904). — Stuttgart, 1965; Bergbohm K. Jurisprudenz und Rechtsphilosophie. — Leipzig, 1892 ; Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. — М., 1910. — Т. I ; Рождественский А. Основы общей теории права. — М., 1912 ; Катков В. Д. Реформированная общим языковедением логика и юриспруденция. — О., 1913.
Редкин П. Г. Из лекций по истории философии права в связи с историей философии вообще. Т. I. — С. Пб, 1889. — С. 8.
Наведені погляди, в першу чергу, притаманні такому німецькому правознав - цю-псевдонеогегельянцю, що виправдовував фашистську диктатуру, як К. Ларенц. Про його негативне ставлення до юридичного позитивізму див.: Larenz K. Deutsche Rechtserneurung und Rechtsphilosophie. — Tübingen, 1934.
