Гарантії прав спадкоємців у випадку заповідального відказу

  • О. Черняк
  • А. Кірик
Ключові слова: спадкування, заповіт, заповідальний відказ, легат, відказоодержувач

Анотація

У статті досліджено один зі спеціальних видів заповідальних розпоряджень заповідача - заповідальний відказ. Визначено, що добре відомий українському законодавству заповідальний відказ широко застосовувався ще в Стародавньому Римі, де мав назву legatum.

Доведено, що заповідальний відказ служить гарантією для тих родичів чи близьких спадкоємця, які в силу свого віку, життєвих позицій або інших обставин не можуть забезпечити себе житлом чи засобами для існування й у разі спадкування за заповітом можуть у подальшому втратити успадковане майно, матеріальні цінності та інше.

Визначено, що до підстав утрати чинності заповідальним відказом належать: відмова відказоодержува-ча від заповідального відказу; випадки, коли відказоодержувач не скористався своїм правом витребування виконання заповідального відказу протягом трьох років з моменту прийняття спадщини спадкоємцем, а також втрата відказоодержува-чем права на одержання заповідального відказу, як негідного відказо-одержувача.

Визначено, що спадкоємець, на якого покладений заповідальний відказ, зобов'язаний виконувати його лише в межах реальної вартості майна, що перейшло до нього у спадщину. Спочатку погашаються наявні в заповідача борги, потім
задовольняються інтереси осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Лише після виплати боргів і відрахування обов'язкової частки майно, яке залишилося, передається відказоодержувачу.

Встановлено, що відказоодержувач не має право вселяти в житло членів своєї сім'ї. Проте коли у від-казоодержувача є неповнолітні діти, він має право вселитись у таке житло разом зі своїми дітьми. Таке положення найкращим чином забезпечує інтереси неповнолітніх.

Визначено, що предметом заповідального відказу може бути передан-ня відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. Тобто фактично спадкодавець розпоряджається власністю, яка йому не належить, що суперечить правовим засадам права власності. Тому такий заповідальний відказ виходить за межі, встановлені в Цивільному кодексі України, тому може не виконуватися спадкоємцем.

Також запропоновано норми, які покращать інститут заповідального відказу в Україні.

Посилання

1. Харитонов Е.О., Голубева Н.Ю. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. 7-е изд. Харьков: Одиссей, 2010. 1304 с.
2. Слободян С.А. О завещательном отказе. Нотариус. 2008. № 3. С. 6-13.
3. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (дата оновлення: 2 квітня 2020 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/
435-15 (дата звернення: 12.04.2020)
4. Про судову практику у справах про спадкування : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/v0007700-08 (дата звернення:
12.04.2020).
5. Шевчук Л.В. Поняття заповідального відказу. Науковий вісник Чернівецького університету. 1999. Вип. 48. С. 30-34.
6. Заіка Ю.О. Спадкове право в Україні: становлення і розвиток : монографія. Київ : КНТ, 2007. 288 с.
7. Житловий кодекс Української РСР : Закон України від 30 червня 1983 р. № 5465-X (дата оновлення: 1 січня 2020 р.) URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/5464-10 (дата звернення: 12.04.2020).
8. Про охорону дитинства : Закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП (дата оновлення: 9 серпня 2019 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 2402-14 (дата звернення: 12.04.2020).
9. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України : у 2 т./ О.В. Дзера та ін. ; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової, В.В. Луця. Київ : Юрінком
Інтер, 2005. Т. 11. 1088 с.
10. Бичков А.І. Квартирне питання. Придбання, реалізація та захист права власності на квартиру. Москва : Инфотро-пик Медіа, 2016. 316 с.
11. Хаскельберг Б.Л. Правовідносини з заповідального відказу і його елементи. Цивілістичні дослідження : Збірник наукових праць пам'яті професора І.В. Федорова / ред. Д.О. Тузова. Вип. 1. Москва :
Статут, 2004. С. 87-113.
Опубліковано
2020-07-31
Розділ
Статті