Кримінально-правова кваліфікація протиправної реалізації особою своїх інтересів

Анотація

У статті розглянуто питання кримінально-правової кваліфікації протиправної реалізації особою своїх прав, яка здійснюється, зокрема, за ст. 356 Кримінального кодексу України (самоправство). Важливим у процесі кваліфікації цього діяння є подолання конкуренції норм. Виявлено, що на практиці можуть поставати питання конкуренції цієї статті як із нормами про злочини проти власності, що трапляється досить часто, так і з нормами про злочини інших категорій, визначено їх коло. З урахуванням того, що згадана стаття чітко не конкретизує ознаки складу цього злочину, запропоновано керуватися тими ознаками, що випливають зі змісту цієї норми. Так, у теорії кримінального права самоправство пов'язують із протиправною реалізацією саме дійсних або гаданих (уявних) прав особи. З'ясовано, що до уваги слід брати не фактичну наявність таких прав, а саме факт усвідомлення особою їх наявності. Це дозволяє визначитися, що суспільно небезпечні дії у складі самоправства дій неможливі без відповідного суб'єктивного ставлення до вчинюваного діяння та до бажаних наслідків у виді значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Встановлено, що важливою ознакою суб'єктивної сторони самоправства, яка слугує правильній кримінально-правовій кваліфікації та подоланню конкуренції, є мета. Вона виражається у реалізації свого дійсного або гаданого права у спосіб, що суперечить закону. Відсутність у чинному Кримінальному кодексі України чіткої нормативної визначеності щодо ознак самоправства позначається і на практиці. Переважно помилкова кваліфікація трапляється у випадках, коли самовільні дії мають майновий характер і за своїми об'єктивними ознаками нагадують корисливі злочини проти власності, що є більш поширеними в Україні, аніж самоправство. Відповідно, вони кваліфікуються за нормами розділу VI Кримінального кодексу України. Аналіз наукової літератури дав змогу пересвідчитися, що рекомендації з приводу кваліфікації цього діяння теж не завжди правильні. Ігнорування ознак суб'єктивної сторони складу самоправства разом із недоліками кримінального законодавства призводить до хибного висновку про загальний характер ст. 356 щодо інших конкуруючих норм. Встановлено, що це твердження справедливе лише щодо ст. 355 Кримінального кодексу України.