Історія адміністративно-правового регулювання статусу біженців та осіб, які потребують захисту, в Україні

Анотація

Стаття присвячена дослідженню питання про історію адміністративно-правового регулювання статусу біженців в Україні, вивченню нормативно-правових актів у цій сфері, процесів, що привели до їх затвердження, та наслідків, викликаних ними. Запропоновано періодизацію цього процесу. Враховуючи зазначене, вважаємо за доцільне запропонувати таку періодизацію становлення та розвитку адміністративно-правового регулювання статусу біженців. Перший етап почався з розпадом Радянського Союзу та відзначався категорійним підходом до визначення біженців і надання ним допомоги. Початок другого етапу - становлення законодавства - почався з прийняттям Закону України «Про біженців» у 1993 році. Він характеризується розвитком та удосконаленням національного законодавства та приведенням його у відповідність до універсальних стандартів міжнародного захисту ООН та визначених законодавством Європейського Союзу. Сучасний етап почався з прийняттям та набуттям чинності Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у 2011 році. Україна вибрала своєрідний шлях запровадження міжнародних стандартів щодо захисту осіб, які не є громадянами України. Спочатку був прийнятий національний нормативно-правовий акт, він застосовувався певний проміжок часу. Країна отримала певний практичний досвід. Після цього акт привели у відповідність до міжнародних норм та вимог ситуації, яка існувала тоді. Вже 10 січня 2002 року Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців та Протоколу до неї. Аналіз історії розвитку адміністративно-правового регулювання статусу біженців та осіб, які потребують захисту в Україні, дає змогу зрозуміти тенденції його розвитку, вчасно реагувати на виклики сьогодення і вдосконалювати чинне законодавство. Зазначений аналіз здійснений задля формулювання окремих напрямів вдосконалення правового регулювання правовідносин у сфері надання захисту особам, які на нього потребують, зокрема, за допомогою адміністративно-правових інструментів. На підставі проведеного дослідження виявлено теоретико-правові проблеми, прогалини та неузгодженості в законодавстві України, розроблено пропозиції щодо напрямів їх усунення.