Період «П'ятирічної нестабільності» (579-584 рр.): Політико-правові особливості ірано-візантійських і візантійсько-тюркських взаємин
Анотація
Стаття репрезентує спробу порівняльного аналізу ірано-візан-тійських та візантійсько-тюрк-ських політичних відносин у період 579–584 років. Автор користується політологічним та історіографіч-ним інструментарієм для висвіт-лення ключових юридичних проблем у системі міжнародних відносин другої половини VI століття нашої ери. Такими проблемами запропо-новано вважати: 1) отримання та подальше використання «варвар-ськими» племенами права foedus від візантійських (східноримських) монархів; 2) політичне функціо-нування Великого Тюркського Елю (Тюркського каганату) на засадах полівасальної залежності від Саса-нідського Ірану та Візантії, водно-час; 3) утвердження авестійської правосвідомості в Персії. Відтак цим трьом найважливішим юри-дичним позиціям відповідають три етапи владних трансформацій, що відбулись в означений період. 1. У 579 році шахіншахом Ірану став Ормізд IV (579–590) – молод-ший син Хосрова Ануширвана. 2. У 581 році каганом Тюркського Елю став Бага-Ишбар-хан (581–587). У 582 році Східну Римську імпе-рію очолив генерал вірменського походження Маврикій (582–602). Оскільки на період «п’ятирічної нестабільності» припадає три зміни влади у трьох найбільших політичних утвореннях Старого Світу, то запровадження цього терміну видається доречним. Крім того, трансформації верховної влади негайно призводили до зміни дипломатичних орієнтирів. При-клади: Персія в 579–580 роках від-мовилась від курсу на примирення з Візантією, Тюркський каганат в 581 році знову почав ворогу-вати з Персією та зближуватись з Візантією, Східна Римська імперія в 582–584 роках намагалась відно-вити антиперсидський союз із тюр-ками. Врешті, ці рухи були невдалими і не призвели до повної зміни геопо-літичної ситуації. Однак на фоні таких політичних «вагань» особливо вирізняються окремі юридичні прак-тики та звичаї. Саме із ними, без від-риву від фактології періоду, стаття знайомить читачів.
Посилання
2. Дмитриев В.А. Борьба Римской (Византийской) империи и Сасанидского Ирана за преобладание в Передней Азии (III–VII вв.). Псков : ПГПУ, 2008. 148 c.
3. Мишин Д.Е. Хосров I Ануширван (531–579), его эпоха и его жизнеописа-ние и поучение в истории Мискавейха. Москва : Институт востоковедения РАН, 2014. 696 с.
4. Фирдоуси. Шахнаме. Т. VI. (От начала царствования Йездгерда, сына Бахрама Гура до конца книги). Пер. с фарси Ц. Б. Бану-Лахути и В. Г. Берзнева, коммент. Л. Лахути. Москва, 1989.
5. Wood Philip. The Christian Reception of the Xwadāy-Nāmag: Hormizd IV, Khusrau II and their successors. Journal of the Royal Asiatic Society. 2016. Vol. 26. Issue 3. Pp. 407–422.
6. John Bishop of Ephesus, ca. 507-586. The Third Part of the Ecclesiastical History. Oxford: University Press, 1853. XIII+418 pp.
7. Феофилакт Симокатта. Исто-рия. Вступ. ст. Н. В. Пигулевской. Пер. С.П. Кондратьева. Москва : Арктос; Вика-пресс, 1996. 272 с.
8. Давыдов Клим. Геополитическая история Азербайджана исторического и новосозданного. Москва : «Перо», 2020. 396 с.
9. Кулаковский Ю.А. История Визан-тии. Т. II. 518-602 гг. Санкт-Петербург : Алетейя, 1996. 400 c.
10. Беда Р.А. «Стратиг Тиберий»: к вопросу о военном опыте импера-тора Тиберия II. Известия Алтайского государственного университета. 2013. No 4-2(80). С. 31–33.
11. Мельник В.М. Теорія і прак-тика маздакізму: соціально-політичний аспект. Вісник Львівського універси-тету. Серія філософсько-політологічні студії. 2020. Вип. 30. С. 183–190.
12. Payne Richard. Cosmology and the expansion of the Iranian empire, 502-628 C.E. Past & Present. 2013. Vol. CCXX. Issue 1. Pp. 3–33.
13. Диль Ш. Юстиниан и византийская цивилизация в VI веке. Санкт-Петер-бург : Типография Альтшулера, 1908. XXXIV+687 c.
14. Çağlayan Yegane. V–VII. Yüzyıl- larda Uluslararası Ticarette Bizans ve Sasani Rekabeti. Anemon Muş Alparslan Üniversitesi Sosyal Bilimler Dergisi. 2020. Vol. 8. Issue 2. Pp. 645–653.
15. Пигулевская Н.В. Византийская дипломатия и торговля шелком. Визан-тийский временник. 1947. Т. 1 (XXVI). C. 184–214.
16. Мамбеталиев А.Э. След Христа на шелковом пути. Bishkek : Janyzak Print, 2013. 53 с.
17. Гумилев Л.Н. В поисках вымышлен-ного царства. Санкт-Петербург : Азбу-ка-классика, 2014. 480 с.
18. Мельник В.М. Юридическая пра-восубъектность Тюркского каганата (552–568 гг.): ирано-византийский аспект. Юридичний вісник. Юридический вестник. Law Herald. Одеса : Національ-ний університет «Одеська юридична ака-демія», 2020. No 4. С. 139–155.
19. Гумилев Л.Н. Древние тюрки. Москва : Клышников и Комаров и Ко., 1993. 536 с.
20. Pourshariati Parvaneh. Decline and Fall of the Sasanian Empire. The Sasanian-Parthian Confederacy and the Arab Conquest of Iran. London and New York : I.B. Tauris & Co Ltd, 2008. 553 pp.
21. Грацианский М.В. Император Юстиниан Великий и наследие Халки-донского Собора. Москва : Издательство Московского университета, 2016. 391 с.
22. Мельник В.М. Церковно-полити-ческий сепаратизм в пределах юго-во-сточной Византии: публично-правовой контекст (553–564 годы). Актуальні проблеми держави і права. 2020. Випуск 87. С. 113–119.
23. Кычанов Е.И. Сирийское несто-рианство в Китае и Центральной Азии. Палестинский сборник. Вып. 26 (89). Филология и история. Ленинград : «Наука», 1978. С. 76–85.
24. Бартольд В.В. История куль-турной жизни Туркестана. Ленинград : Изд-во АН СССР, 1927. 256 с.
25. Аюбов А.Р. Особенности эволюции согдо-тюркских взаимоотношений в ран-нем средневековье. Вестник Таджикского государственного университета права, бизнеса и политики. Серия гуманитар-ных наук. 2017. No 1(70). С. 27–35.
26. Беда Р.А. Военная знать Ранней Византии в послеюстиниановскую эпоху (565-641 гг.). Автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата исторических наук. Белгород, 2015. 23 с.
27. Лаврів П.І. Історія Південно-Схід-ної України. Київ : Видавництво ім. Олени Теліги, 1996. 192 с.
28. Менандр Византиец. Исто-рия. Византийские историки: Дексипп, Эвнапий, Олимпиодор, Малх, Петр Магистр, Менандр, Кандид Исавр, Нон-нос и Феофан Византиец / Перевод Г.С. Дестуниса. Рязань : Александрия. 2003. С. 229–335.
29. Prokopios. The Wars of Justinian. Trans. by H. B. Dewing, revised by A. Kaldellis. Hackett Publishing Company, Inc., 2014. 642 p.
30. Procope de Cйsarйe. Constructions de Justinien Ier. Introduction, traduction, commentaire, cartes et index par Denis Roques, publication posthume par E. Amato et J. Schamp. Alessandria : Edizioni dell’Orso, 2011. XII+469 pp.
31. Болгов Н. Между империей и вар-варами: финал античности на Боспоре Киммерийском. Україна в Централь-но-Східній Європі. 2004. No 4. С. 39 –76.
32. Венелин Юрий. Древние и нынеш-ние болгаре в политическом, народо-писном, историческом и религиозном их отношении к россиянам. Москва : Уни-верситетская типография, 1841. 114 c.
33. Мельник В.М., Шишкина Е.В. Ран-няя этническая история южных славян. Запорожье : Запорожский государствен-ный педагогический институт, 1978. 98 c.
34. Собестианский И.М. Учения о национальных особенностях харак-тера и юридического быта древних славян : историко-критическое исследо-вание. Харьков, 1892. XII+340 с.
35. Мастыкова А.В. Костюм населе-ния Сирмия в эпоху Великого переселения народов. Материалы по археологии, исто-рии и этнографии Таврии. Выпуск XXIV. 2019. С. 94–108.
36. Wasilewski T. Historia Bułgarii. Wrocław : Ossolineum, 1988. 163 s.
37. Дайм Фалько. История и архео-логия авар. Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. 2002. Вып. IX. C. 273–384.
38. Айбабин А.И., Хайрединова Э.А. Крымские готы страны Дори (середина III–VII вв.). Симферополь : Антиква, 2017. 368 с.
39. Мельник В.М. Борьба Византии за право владения Италией: истори-ко-юридическая характеристика войны 541–552 гг. Анналы юридической исто-рии. 2019. Том 3. Выпуск 1-2. С. 65–104.
40. Поповић В. Sirmium. Град царева и мученика. Сремска Митровица: Благо Сирмиjума, 2003. 364 с.
41. Moravcsik Gy. Byzantinoturcica. Bd. II. Berlin, 1958. 326 s.
42. Артамонов М.И. История хазар. Ленинград : Издательство Госудаствен-ного Эрмитажа, 1962. 523 с.
