ҐЕНЕЗА ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА «СТВОРЕННЯ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЗАКОНОМ ВОЄНІЗОВАНИХ АБО ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ»
Анотація
У статті досліджено законодавство в історичному аспекті щодо формування ознак кримінального правопорушення «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань». Конституційні гарантії щодо захисту держави та населення від не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань викликають підвищений інтерес у відношенні зазначеного складу кримінального правопорушення. Необхідність заборони створювати воєнізовані та збройні формування поза межами впливу державної влади виникла з розвитком держави та укріпленням державної влади. Загроза впливу таких формувань на реалізацію державної влади зумовила необхідність контролювати діяльність збройних та воєнізованих формувань, дозволивши їх функціонування тільки під керуванням відповідних державних інститутів, та заборону їх ненормативного створення та існування.
Перші закони, які забороняли створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та встановлювали від
повідальність за їх створення, були прийняти під час козацької доби. У 1715 році Петром І було прийнято «Воинской Артикул» та у 19 артикулі передбачалася відповідальність особи за такі дії.
Під час періоду, коли Україна повністю втратила свою самостійність та автономію, діяли загальноімперські закони, які були спрямовані на абсолютну заборону створення воєнізованих або збройних формувань та встановлення суворої відповідальності за вчинення таких дій.
Кримінальне законодавство 1927 року та 1960 року продовжувало конкретизацію кримінально-правових та кримінологічних характеристик складу злочину «Створення воєнізованих або збройних формувань». Прийняття Кримінального Кодексу України 2001 року посилило регулювання цієї сфери суспільного життя.
Проаналізовані історичні аспекти реагування держави на «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань» вказують на те, що конкретизація характеристики зазначеного складу кримінального правопорушення є результатом багаторічної нормативної діяльності.
Посилання
2. Арутюнов А.А. Субъект преступле¬ния совершенного в соучастии. Современ¬ное право. 2002. № 9. С. 29-31.
3. Бардин А. Н. Насилие, как суще¬ственный признак терроризма. Право і безпека. 2002. № 2. С. 157-161.
4. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ (із змінами та доповненнями). Відо¬мості Верховної Ради України. 2001. № 25. Ст. 131.
5. Сухонос В. В., Білоконь Р. М, Сухонос В. В. (мол.). Кримінальне право України. Особлива частина : підручник. Суми : ПФ «Видавництво «Університет¬ська книга», 2020. 672 с.
6. Бачинин В.А. Философия права и преступления. Харків : Фолио, 1999. 608 с.
7. Навроцький В.О. Склад злочину і його роль у процесі кримінально-правової кваліфікації. Правничий часопис Доне¬цького університету. 2000. № 1. С. 47-51.
8. Денисов С.Ф. Кримінальна відпові¬дальність за злочини проти громадської моралі (ст.ст.210, 211, 2111 КК Укра¬їни) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 1996. 22 с.
9. Российское законодательство
Х-ХХ вв. Т. 4. Москва : Юридическая литература, 1986. 432 с.
10. Хрестоматія з історії держави і права України : навчальний посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2003. 565 с.
11. Проскуряков О. Руководство к познанию действующих русских госу¬дарственных, гражданских, уголовныхи полицейских законов. Т. 3. Санкт-Петер¬бург : Королев и комп., 1854 г. 275 с.
12. Уголовный кодекс УССР в редакции 1927 г. / Сост. Курицкий И.И., Гиммель- фарб Л.А, Шихмантер Н.И. Харків: Юри-дическое издательство НКЮ УССР, 1927. 322 с.
13. Мельник М.І., Клименко В.А. Кримі¬нальне право України. Загальна частина : підручник. Київ : Юридична думка, 2004. 352 с.
14. Андрусів Г.В., Андрушко П.П., Лиховая С.Я. Кримінальне право Укра¬їни. Особлива частина : підручник. Київ : Юринком Інтер, 1999. 896 с.
15. Уголовный кодекс Украины : Науч¬но-практический комментарий / Под ред.: Шакун В.И., Яценко С.С. 5-е изда¬ние. Киев : А.К.С., 1999. 1088 с.
84