ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В КОНСТИТУЦІЙНИХ АКТАХ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
Анотація
У статті досліджено питання розвитку доктрини природного права людини та його реалізації в конституційних актах Української Народної Республіки 1917-1918 років. У статті були пояснені причини змін у ставленні до проблеми захисту природних прав людини на початку ХХ ст. Керівники Української Центральної Ради добре розуміли, що відродження національної державності є неможливим без чіткого юридичного визначення статусу громадянина України. Особливо актуальною ця проблема стала після проголошення Третього універсалу, коли відбулось оголошення про відродження Української держави. Українська влада встала на захист життя людини та її гідності, свободи слова, друку, віросповідання. Громадянам країни гарантувались певні політичні і соціальні права без різниці статі та віку громадян. Але впроваджуючи новаторські для того часу погляди, члени Української Центральної Ради вагалися стосовно остаточного вирішення питання застосування «трудового принципу». Він фактично впроваджував нерівність громадян держави за ознаками їх соціально-класового походження, що є відвертим порушенням основного принципу правової держави - рівності усіх громадян перед законом. Частина рішень, реалізованих у конституційних актах УНР, таких, наприклад, як запровадження націоналізації землі, приватних фабрик, заводів і банків, коли приватний власник лишався беззахисним перед державою, неможливо назвати правовими. Зміст багатьох конституційних актів, виданих УЦР, містить положення щодо захисту прав представників національних меншин і це невипадково, бо в УНР добре усвідомлювали необхідність врегулювання «національного питання» як одного з найскладніших у державі. Але на заваді успішного розвитку доктрини захисту основних прав людини і громадянина в Українській Народній Республіці постали не тільки такі чинники, як брак правників та низька правова обізнаність громадян країни. Реальне обмеження прав людини і громадянина в Українській Народній Республіці було запроваджено командуванням німецьких окупаційних військ всупереч волі українського легітимного уряду.
Посилання
2. Бережнов А.Г. Права личности: некоторые вопросы теории. Москва : Изд-во МГУ, 1991. 142 с.
3. Рабінович П, Панкевич І. Здійс¬нення прав людини: проблеми обмежу¬вання (загальнотеоретичні аспекти). Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. Серія І. Дослідження та реферати. Львів : Світ, 2001. Вип. 3. 108 с.
4. Рабінович П. Основні права людини: поняття класифікації, тенденції. Укр. часопис прав людини. 1995. № 1. С. 14-22.
5. Бисага Ю.М., Палінчак М.М, Белов Д.М, Данканич М.М. Права людини. Ужгород. 2003. 189 с.
6. Крегул Ю.І, Ладиченко В.В., Орленко О.І. Права і свободи людини : навчальний посібник для студентів вузів. Київ : Книга, 2004. 288 с.
7. Вісти з Української Центральної ради. Київ, 1917. № 9. Травень.
8. Нова Рада. 1917. 8 листопада.
9. Вістник Ради Народних Міністрів УНР. 1918. 2 квітня.
10. Гунчак Т. Україна: перша поло¬вина XX століття. Нариси політичної історії. Київ : Либідь, 1993. 288 с.
11. Гунчак Т. Українська Народна Рес-публіка і національні меншості. Україна в сучасному світі. Матеріали наукової конференції Республіканської асоціа¬ції українознавців. Київ, 15-16 червня 1990 р. Київ, 1990. С. 23-26.
12. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Т. І. Доба Центральної Ради. Ужгород : Червона Калина. 1932. 452 с.
13. Центральний Державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 1115. Оп. 1. Спр. 1. А. 248-249.
14. Закон про громадянство Україн-ської Народної Республіки. Вістник Ради Народних Міністрів Української Народ¬ної Республіки. Київ, 1918. 15 березня № 9. C. 2.
15. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2 томах. Київ : Наукова думка. / Гол. ред. П.П. Толочко. Т. 2. (10 грудня 1917 р. - 29 квітня 1918 р.), 1997. 422 с.
16. Грушевський М. «В огні й бурі». Твори: у 50-ти т. Львів, 2007. Т. 4, кн. 1. С. 110-111. (Серія «Суспільно- політичні твори. Доба Української Цен¬тральної Ради березень 1917 - квітень 1918»).
17. Нова Рада. 1918. 27 квітня
