СУТНІСТЬ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Анотація
У статті пропонується автор-
ське бачення визначення змісту
та ознак взаємодії держави та
громадськості у сучасній Україні.
Для вирішення наукової задачі роз-
глянуто позиції науковців щодо
розуміння категорії «взаємодія»
у його загальнофілософському
розумінні, у трактуванні науки
управління та як категорії адмі-
ністративного права. За кожним
аспектом виокремлено сутнісні
риси досліджуваного поняття, а
також прослідковано трансфор-
мацію змісту і обсягу категорії
«взаємодія» у процесі її переходу
від бачення фундаментальними
науками до більш конкретного та
спеціального трактування право-
вою та управлінською доктриною.
За допомогою синтезу первинних
сутнісних та специфічних рис
досліджуваного поняття стало
можливим сформувати власну
дефініцію категорії «взаємодія дер-
жави та громадськості у сучасній
Україні», виокремити її істотні
риси та особливості, серед яких
постійний та системний характер,
безперервність, двосторонність,
активність, правовий характер
та інші ознаки. Автор зауважує із
приводу найбільш загального сут-
нісного визначення поняття «вза-
ємодія», що філософська думка не
сформувала чіткого, конкретного
та вичерпного розуміння окресле-
ного поняття. Також, виходячи із
загальнофілософського розуміння
поняття «взаємодія», вона може
позначати як позитивні зміни, так
і зміни негативного характеру, як
розвиток, так і деградацію пев-
них процесів, явищ, її учасників.
Аналізуючи наведені міркування
вчених щодо сутності та змісту
категорії «взаємодія», зауважуємо,
наскільки неоднозначним та склад-
ним є трансформація його загаль-
нофілософського розуміння в більш
спеціальне та чітке тлумачення з
урахуванням його управлінського
контексту, а також конкретного
застосування до відповідних проце-
сів між елементами управлінських
систем. Також зазначено, що стан
наукових напрацювань не дозво-
ляє запропонувати якісне та зміс-
товне визначення поняття «взає-
модія держави та громадськості»,
оскільки останнє, попри те, що
воно відноситься до адміністра-
тивно-правової категорії, є також
досить узагальненим та повинно
містити високий рівень наукового
абстрагування.
Посилання
словарь / ред. Л.Ф. Ильичёв, П.Н. Федо-
сеев и др. Москва : Мысль, 1983. С. 69
2. Большая Советская Энциклопе-
дия / глав. ред. А.М. Прохоров. 3-е изд.,
Москва. 1971. Т. 5. С. 7.
3. Круглий В.М. Теоретико-правові
засади взаємодії працівників оператив-
них підрозділів органів внутрішніх справ
з населенням. Науковий вісник Національ-
ної академії внутрішніх справ України.
2002. № 3. Ч. 2. С. 134.
4. Завгородній В.А. Правове регулю-
вання взаємодії органів Національної
поліції та громадських організацій у
протидії корупції : навч. посіб. Дніпро :
Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра
ЛТД, 2016. 168 с.
5. Бандурка О.М. Основи управління в
органах внутрішніх справ України : тео-
рія, досвід, шляхи удосконалення. Хар-
ків : «Основа», 1996. С. 13.
6. Колпаков В.К. Адміністративне
право України : підручник. Київ : Юрін-
ком Інтер, 1999. С. 10.
7. Панчишин Р.І. Поняття та форми
взаємодії органів місцевого самовря-
дування і місцевих органів державної
виконавчої влади. Право і суспільство.
2018. Вип. 6. Ч. 2. С. 108–113.
8. Васильева О.М. Некоторые теоре-
тические вопросы взаимодействия орга-
нов внутренних дел с добровольными
народными дружинами : пособие. Москва.
1977. С. 99.
9. Звирбуль В.К. Деятельность про-
куратуры по предупреждению преступ-
ности : науч. пособие. Москва : Юрид.
лит., 1971. С. 144.
10. Веремеенко И.И., Аксенов Р.Г. Вза-
имодействие милиции с добровольными
народными дружинами : практ. пособие.
Москва. 1975. С. 7.
11. Європіна І., Табалюк С. Взаємодія
прокурора з органами державної влади
та інститутами громадянського суспіль-
ства у сфері протидії злочинності. Нау-
ковий часопис Національної академії про-
куратури України. 2014. № 2. С. 33–43.