РЕАЛІЗАЦІЯ РОЗСУДУ В ПОДАТКОВОМУ ПРАВІ

Анотація

У статті проаналізовано прояв
диспозитивності в податковому
праві, оскільки закон надає суб’єкту
право обирати на власний розсуд.
Авторкою виділено об’єктивні та
суб’єктивні фактори розсуду.
У статті акцентовано увагу на
тому, що переважно дослідження
категорії «розсуд» зводиться до
вивчення правозастосовного роз-
суду в загальнотеоретичному
ракурсі, а також адміністратив-
ного та судового розсуду, які є
особливими різновидами правоза-
стосовного розсуду, або з погляду
на галузеві особливості, зокрема
в податковому праві. Подібні під-
ходи звужують категорію розсуду
та виключають з неї розсуд інших
суб’єктів права, які мають можли-
вість вибору варіантів поведінки.
Авторкою розмежовано такі
поняття, як «розсуд» та «дискре-
ція», та указано, що термін «роз-
суд» має ширше значення порівняно
з терміном «дискреція». Розсуд
застосовується для всіх суб’єктів
податкового права, тоді як дискре-
ція – тільки для владних суб’єктів.
За реалізації розсуду зобов’язана
особа наділена правом задоволення
власного інтересу на відміну від
владної сторони правовідносин, яка
не має власного інтересу, а реалі-
зує надані їй повноваження в інте-
ресах суспільства та держави.
Крім того, у статті детально
проаналізовано відмежування
понять «дискреція» та «дискре-
ційні повноваження». Дискреційні
повноваження розглядаються як
єдність прав та обов’язків держав-
них органів, а термін «дискреція»
означає право суб’єкта обирати
один із декількох наявних варіан-
тів. Досліджено погляди науковців
із цього питання, які вказують,
що повноваження розглядаються
як термінологічна сполука «пра-
во-обов’язок».
Наголошено на тому, що суди
неодноразово використовують у
своїх рішеннях визначення «дис-
креційні повноваження», яке
міститься в Рекомендації Комі-
тету Міністрів Ради Європи тамає рекомендаційний характер
для українського законодавства.
Авторкою вказано на необхідність
закріплення на законодавчому рівні
термінів «розсуд» та «дискреція».