ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЯК ФОРМАЛЬНА ВЛАСТИВІСТЬ СУБ’ЄКТА ПРАВА

Анотація

У статті проаналізовано поняття правосуб’єктності (праводієздатності), яке відображає один аспект, одну (формальну) властивість суб’єкта права, його здатність мати права, нести обов’язки і своїми діями їх створювати, здійснювати. Зазначається, що вона не охоплює інші аспекти існування суб’єкта права (як правову волю, як правового діяча, як правосвідомість, як соціально-правову цінність тощо). Здатність бути суб’єктом права в широкому смислі (у всіх аспектах) і правосуб’єктність – це поняття, які не співпадають за обсягом. Перше поняття є за обсягом ширшим, ніж друге. Щоби подолати існуючий розрив, пропонується розглядати правосуб’єктність як встановлену законодавством здатність особи виступати суб’єктом права у всіх його проявах (не лише в частині володіння і здійснення прав і обов’язків). Зміст правосуб’єктності не вичерпується лише визначенням кола суб’єктів права; це лише встановлення зовнішньої межі, її зовнішньої сторони. Законодавець повинен також стосовно кожної групи осіб, які входять до встановленого кола суб’єктів права, передбачити всі необхідні та достатні умови, при наявності яких вони стають здатними бути суб’єктами права. Особа, яка визнана суб’єктом права, є пов’язаною загальним родовим зв’язком, який поєднує її зі всією системою правопорядку, з іншими суб’єктами. Цей зв’язок є родовим у тому відношенні, що ним визначається сама приналежність особи до правового співтовариства, до кола суб’єктів права. Правосуб’єктність існує з моменту виникнення суб’єкта права (входження особи до правової системи) і до ліквідації, реорганізації юридичної особи або до смерті фізичної особи, оголошення її померлою, але деякі елементи правосуб’єктного зв’язку можуть існувати і мати юридичні наслідки для інших осіб і після смерті людини, оголошення її померлою. Подібно до відносин громадянства, які визначають становище людини в державі, правосуб’єктність визначає місце суб’єкта права у правовій системі.