Феномен якісного законодавства та визначеності владних повноважень за європейськими принципами

Анотація

В цій роботі розглядаються актуальні питання правового врегулювання порядку здійснення владних повноважень при здійсненні функцій державного управління. В цьому відношенні наголошується, що право як регулятор певних суспільних відносин, має ґрунтуватися на чіткій регламентації не лише правил поведінки для членів суспільства, але й мати конкретні механізми діяльності органів влади та важелі впливу на них з метою чесної та справедливої їхньої правотворчої та правозастосовної діяльності. Відмічено значну увагу, яку приділяє питанням чіткого та стабільного правового поля для забезпечення прав і свобод особи Європейський суд з прав людини. В даній праці досліджується поняття якості закону як певне юридичне явище, що широко використовується міжнародними інституціями в процесі правового забезпечення справедливого захисту прав і свобод. Акцентується, що правовий акт має бути сформульований достатньо чітко для того, щоб людина могла передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити конкретна дія. У контексті дослідження питань, поставлених в роботі, було здійснено правовий аналіз такого правового явища як дискреція в діяльності суб’єктів владних повноважень. Встановлено, що при вирішенні питань, які стосуються основоположних прав людини, надзвичайні можливості владних суб’єктів стосовно широкого у розмірі необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права. На конкретних прикладах із рішень Європейського суду з прав людини продемонстровано механізми закріплення в нормативних актах порядку надання у необхідних випадках права широкого розсуду органам влади та, з іншого боку, обмеження дискреції, коли вона виходить за рамки легітимної мети того чи іншого вживаного заходу в тій чи іншій ситуації. Зазначено, що у демократичних суспільствах триває тенденція до загалом зменшеня обсягу дискреційних повноважень органів виконавчої влади. Це досягається за рахунок звуження сфер регулювання, де зберігається законодавча невизначеність, яка потребує прояву персональної ініціативи та результативності з боку відповідної посадової особи чи органу влади. Таким чином, вирішальною стає вимога винятково законодавчого закріплення їхніх повноважень.