Правові та процесуальні аспекти становлення та розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні

  • Г. Устінова-Бойченко Криворізький факультет Національного університету «Одеська юридична академія»
  • Т. Черниш Криворізький факультету Національного університету «Одеська юридична академія»
  • Ю. Чабаненко Криворізький факультет Національного університету «Одеська юридична академія»
Ключові слова: затримання особи, запобіжні заходи, кримінальне провадження, арешт, позбавлення волі

Анотація

Стаття присвячена дослідженню такого важливого правового інституту як затримання особи. Для кожної правової держави, яка дотримується загальноправових принципів, важливім елементом у системі кримінального судоустрою є створення максимально демократичних засобів. Затримання особи відноситься за примусових заходів, які спрямовані на встановлення особи злочинця, припинення його протиправних діянь та розкриття кримінального злочину. При виникнення необхідності застосування такого процесуального-примусового заходу, затриманій особі повинні гарантуватися реалізація та недопущення порушення її прав та свобод. Історичне дослідження виникнення та  розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні становить певний науковий інтерес, оскільки враховуючи історичні прогалини у цьому питанні допоможе створити дійсно демократичну та правову основу застосування цього заходу у теперішній час та у майбутньому. Інститут затримання особи пройшов дуже складний історичний шлях та для кожного етапу є наявні певні характерні риси. Загалом умовно можна виділити такі етапи становлення та розвитку інституту затримання особи: 1етап регулювання затримання особи на підставі договорів Русі та Візантії 911 та 944 років, а також «Руською Правдою». 2 етап розвитку можна пов’язати з прийняття Соборного Уложення 1649 року. 3 етап пов’язаний з наді- ленням у 1718 році поліцією права затримувати осіб незалежно від учинення ними будь-якого злочину, а за підозрою у їх вчиненні. 4 етап розпочався з розмежування затримання, арешту та тюремного ув’язнення з прийняттям Великого Наказу (XVIII ст.). 5 етап розпочався з прийняттям Статуту кримінального судочинства 1864 року. 6 етап - кримінально-процесуальне законодавство 1921-1924 років затримання особи визначало як захід попереднього, превентивного характеру, який здійснювався уповноваженими органами. 7 етап – це реформи кримінально-процесуального законодавства 50-60 років ХХ ст..8 етап, це розвиток інституту затримання особи у незалежній Україні, який триває до сьогоднішнього дня. Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину довгий час залежало від політичних чинників у державі, і тільки після набуття Україною незалежності,прийняття Україною міжнародних та європейських стандартів стало дійсно можливим гарантування затриманій особі реалізацію її конституційних прав та свобод.

Біографії авторів

Г. Устінова-Бойченко, Криворізький факультет Національного університету «Одеська юридична академія»

кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін

 

Т. Черниш, Криворізький факультету Національного університету «Одеська юридична академія»

викладач кафедри конституційного, міжнародного та приватного права

 

Ю. Чабаненко, Криворізький факультет Національного університету «Одеська юридична академія»

асистент кафедри кримінально-правових дисциплін

 

Посилання

Лук’яненко Ю. В., Юхно О. О. Затримання особи як захід забезпечення кримінального провадження : монографія. Харків: Панов, 2016. 264 с.

Юшкова С. В. Памятники Русского права: памятники права Киевского государства. Москва: Госюриздат, 1952. 287 с.

Дояр Є. В. Затримання особи у кримінальному провадженні: дис. ...канд. юрид. наук. Київ, 2018. 238 с.

Попков Н. В. Задержание подозреваемого и обвиняемого как вид государственного принуждения : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. Нижний Новгород, 2007. 220 с.

Павлов А. В. Задержание обвиняемого, находящегося в розыске: дис. ... канд. юрид. наук. Омск, 2009. 223 c.

Чельцов-Бебутов М. А. Курс советского уголовно-процессуального права. Москва: Госюриздат, 1957. 839 с.

Ретюнских И. А. Задержание лица по подозрению в совершении преступления в историческом ракурсе. Правовая защита: междунар. сб. науч. статей. Екатеринбург: Изд-во Уральского юрид. ин-та МВД России, 2003. Вып. 1. С. 36–45.

Тарасов И. Личное задержание как полицейская мера безопасности. Ярославль, 1886. 424 с.

Шульга O. В. Становлення та розвиток інституту затримання у кримінальному провадженні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2014. No 7. С. 232–236.

Полное собрание законов Российской Империи. Собрание Второе. Том XXXV. Отделение 1. 1860 г. СПб. : Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1862. 1253 с.

Кутафин О. Е., Лебедев В. М., Семигин Г. Ю. Судебная власть в России: история, документы. М.: Мысль,

Т. 1. С. 428.

Кудрявцев В. Н., Трусов А. И. Политическая юстиция в СССР. 2-е изд. СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. 365 с

Веретенников И. А. Задержание подозреваемого как комплексный правовой институт: дис. ... канд. юрид. наук. Москва. 2001. 202 c.

Боголюбская Т. В, Дьяченко В. И., Прохорова Г. Ю.. Новое в уголовно-процессуальном законодательстве. Москва: МВШМ МВД СССР, 1987. 86 с.

Конституція України від 28.06.1996 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/page (дата

звернення 29.09.2019).

Кримінальний процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2013. No 9–10, No 11–12, No 13. Ст. 88.

Опубліковано
2020-02-04
Розділ
Статті