Референдум як форма безпосередньої демократії

історико-правові аспекти

Анотація

У статті визначено теоретичні  та практичні проблемні питання  інституту референдуму як форми
безпосередньої демократії та напрями їх вирішення в законодавстві  України. Розглянуто генезу появи
терміну “референдум”, розвиток  інституту референдуму в Швейцарії  та доведено, що понад 50 відсотків  усіх проведених загальнонаціональних референдумів у світі припадає  саме на неї, а також стверджується, що референдум у Швейцарії є  справжнім механізмом впливу громадськості на вироблення державної політики. Обґрунтовано, що не  можна змішувати або ототожнювати термін “вибори” з терміном  “референдум” у зв’язку з тим, що їх  відмінність полягає в об’єкті волеви-
явлення виборців. Констатується, що після Другої  світової війни і завершення процесів деколонізації референдум стає  загальновизнаним, універсальним  інститутом безпосередньої демократії та закріплюється в конституціях більшості держав світу. Наведено  приклади проведення референдумів в
Україні та звернута увага на те, що  рішення референдуму від 16 квітня  2000р. так і не було імплементовано  до вітчизняного законодавства. Зазначено, що референдум, який  вважається найдемократичною формою волевиявлення громадян, закріплено на конституційному рівні в 36
із 42 держав континентальної Європи. Наголошується, що референдум  виконує в суспільстві визначальну  роль, є способом формування громадської думки, формою реалізації  політичних прав громадян, а також  може використовуватися навіть у  демократичній державі як противага представницькій демократії, але  при дотриманні певних умов. По-перше, питання яке виноситься на
референдум, повинно бути доступним для розуміння звичайному  виборцю; по-друге, до початку про-
ведення референдуму слід попередньо  обговорити питання, що виноситься  на розсуд виборців, насамперед у  засобах масової інформації. Тільки  за виконанням цих умов референдум  дає можливість народу висловити  свою волю та уникнути політичного маніпулювання з боку держави.
Наведено думки окремих науковців  щодо поняття терміну “референдум”. Констатується, що в юридичній  літературі термін “плебісцит” вважається синонімом терміна “референдум”. При цьому звернута увага  на те, що смислове позначення цих  термінів не завжди співпадають, і  тому в різних державах чинне законодавство по-різному підходить до  зазначених інститутів. Тобто, плебісцит розглядається як один з різновидів референдуму за предметом,  водночас за своєю політико-право-
вою природою і порядком проведення вони є тотожними. Підтримано  пропозицію В. Ковальчука про те, що  в новому законі про всеукраїнський  референдум, повинно бути передбачено право на проведення консультативних референдумів, у тому числі  “плебісцитних референдумів”. Обґрунтовано доцільність вивчен-ня позитивного досвіду зарубіжних  демократичних держав щодо проведення референдумів, внесення необхідних змін і доповнень до розділу  ІІІ “Вибори, референдум” Консти-
туції України та прийняття законодавчого акту про всеукраїнський  референдум, відсутність якого нега-
тивно впливає на подальший розвиток демократичних засад, розвитку  громадянського суспільства взагалі,  та підвищення ролі громадян у прийнятті найважливіших рішень внутрішньополітичного та зовнішньополітичного значення зокрема.